Краєзнавство

«жизни невоздержанной, в священнодействии ненадежен, исправлении  треб христианских нерачителен».

Ще одним літератором першої половини ХІХ ст. був Степан Писаревський (80-ті рр. XVIII ст. – 1839). На початку ХІХ ст. він навчався у Харківському колегіумі, вирізняючись серед бурсаків своїми здібностями до науки та віршування. Протягом 1818 – 1831 рр. С.Писаревський перебував на духовній службі. Однак незабаром він накликав на себе гнів духовного

 

начальства за те, що «жизни невоздержанной, в священнодействии ненадежен, исправлении треб христианских нерачителен». Його творчість припала на 1833 – 1839 рр. Навколо родини С.Писаревського гуртувалися тогочасні молоді харківські письменники. Його поетичні твори з′явилися уже посмертно в альманахах

«Сніп» (1841), «Ластівка»(1841) та інших виданнях. Його пісні «За Немень їду» та «Де ти бродиш моя доле?..» стали  народними  ще за

життя   поета.   Відомим   письменником   був

 

 

***

Де ти бродиш, моя доле?

Не докличуся тебе!

Досі б можна дике поле

Пригорнути до себе.

А тебе ось не вблажаю – До якої то пори!

Всюди ськаю і питаю,

Що аж серденько знурив!

Степан ПИСАРЕВСЬКИЙ.

 

також професор, ректор університету Петро Петрович Гулак-

Артемовський (1790 – 1865), талант якого проявився в жанрі байки.

Серед поетів першої половини ХІХ ст.– Михайло Миколайович Петренко (1817 – 1862), уродженець містечка Слов′янськ (тепер Донецької області). Випускник  Харківського  університету  (1841)  прославився  не  роботою  по

«гражданським  відомствам»,  а  тим,  що  був  автором  безсмертних  пісень

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…». Свої твори М. М.   Петренко   друкував   у   тогочасних   харківських   альманахах   «Сніп»,

«Молодик».

ВизначнимявищемулітературіпершоїполовиниXIXст.була

Харківська школа романтики, яку складали Л. І. Боровиковський, А. Л. Метлинський, М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, Я. І. Щоголів та ін. Письменники-романтики виявляли великий інтерес до історії України і національних традицій, збирали і широко використовували в своїй творчості фольклор. Український філософ М. Попович про літературну ситуацію на тогочасній Слобожанщині пише так:

«Молоді літератори 30-х років – це випускники Харківського університету, які служили по відомству освіти по всій Лівобережній Україні або осідали у своїх невеличких маєтках: Левко Боровиковський, Олександр Афанасьєв-Чубинський, Віктор Забіла, сільський священик Степан Писаревський та інші, а також професор кафедри російської словесності Амвросій Метлинський. Тут же починається літературна і наукова діяльність Миколи Костомарова…».

У 50-90 роки українська літературна діяльність у Харкові дещо послаблюється через цілий ряд причин: заборони на публікацію художніх твори українською мовою, відсутність періодичних українських видань тощо. Не дивлячись на це, у другій половині XIX ст. Харківщина дала плеяду відомих діячів літератури. Тут народився, одержав освіту і вчителював Борис Дмитрович  Грінченко  (1863   –  1910),  життя  і   діяльність  якого  були

 

справжнім подвигом в ім'я України. Педагог, письменник, літературознавець, лексикограф, етнограф, історик, видавець, громадсько-культурний діяч – такий діапазон його творчої біографії. Він збирав народну творчість по всій Україні, вивчав життя народу, виявляв турботу про народну освіту, популяризував  творчість  українських  письменників,  перекладав  на українську мову класиків світової літератури. Велику цінність становить упорядкована Б. Д.Грінченком фундаментальна праця «Словарь української мови» в чотирьох томах.

Уцірокирозкривсяпоетичний

 

талант вихованця Харківського університету Якова Івановича Щоголіва (1823 – 1898), продовжувача традицій Т.Г.Шевченка. Народився поет в Охтирці у небагатій сім′ї, але батьківські статки дозволили трьом синам отримати освіту у Харківському університеті. Протягом 1843

–   1848   рр.   Я.   І.   Щоголів   навчався   в

університеті,  по  закінченні  працював  на

 

Про себе Я.І.Щоголів писав:

«…Всю свою жизнь я просил у Господа не богатства, а только хлеба насущного, того же прошу и моим детям, и кто сказал бы вам, что я разжиревший буржуа, тот соврал бы вам сторицею. Я с

детства патриархальный гетьманец в чрезмерно скромной рамке во всем, кроме музики».

 

державній  службі,  ставши  згодом  секретарем  Харківської  міської  думи. Серед його нечисленних знайомих – Д. Яворницький, Д. Багалій, М. Сумцов. Життя поета було сповнене трагізму, позначене смертю двох дітей, а відтак і його поезія була наповнена глибоким смутком. Найвідоміші збірки творів поета – «Ворскло» (1883) і «Слобожанщина» (1898), в яких постає історична доля народу Слобожанщини: вільне заселення краю, тяжке кріпацтво, очікувана  воля,  що  не  принесла  щастя.  Про  значення  його  поезії  М.  Ф. Сумцов сказав:

«Щоголів був ображений недбалим до нього відношенням українського громадянства. Виною тому в значній мірі було занадто мляве життя самого суспільства. В дійсності ще за життя Щоголів став українським клясиком головне завдяки гарної соковитої мови. Майже усі літературні збірники і альманахи  користувалися  його  творами,  як  то  «Молодик»,  «Хата»,  «Луч»,

«Рада галицька», «Зоря», в нові часи «Вік», «Розвага» ин. […] Ні одна книжка по  історії  українського  письменства  не  обходить  Щоголіва.  Без  сумніву, згодом Щоголіва залюбки буде прийнята в широких колах громадянства, вважаючи її найкращі риси: любов до рідного краю,численні історичні спогади, гарні побутові малюнки, гуманне, доброзичливе відношення до жіноцтва і дітей».