Краєзнавство

Іван Іванович Манжура (1851 – 1893), якого М. Ф. Сумцов назвав «досить

 

обдарованою, але глибоко нещасною людиною». Народився майбутній поет у Харкові  в сім'ї  дрібного  чиновника. Мати  померла  рано,  а  з батьком, який хворів на алкоголізм, йому довелося натерпітися різних страждань. Батько, викравши його п'ятирічного в Москві у бабусі, привів пішки до Харкова. І протягом чотирьох років, як писав згодом І. І. Манжура, «…не давав мені в дитинстві ніде пустити коріння… З цього часу я до 9 років пройшов з батьком

12 лише губернських міст і зробив (пам′ятаю, як цим вихвалявся батько) 6000 верст».

Доля поета схожа на захоплюючий роман: карколомні перипетії дитинства, відрахування за «непокірну вдачу» з шостого класу гімназії, відрахування у 1872 р. «як не благодійного» з Харківського ветеринарного інституту  без  права  вступу  до  будь-якого  іншого  вищого  навчального закладу, серед добровольців з України у середині 70-х рр. ХІХ ст. брав участь у визвольному русі Сербії проти турецького поневолення, був поранений. У

1877 р. він обраний дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства, з 1891 р. – дійсний член Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. І. І. Манжура друкував вірші під псевдонімом Іван Клічка. У 1889 р. у Петербурзі він видав першу і єдину прижиттєву збірку віршів «Степові думи та співи», в

1890  р.  у  Харкові  –  фольклорний  збірник  «Сказки,  пословицы  и  т.п.,

записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И.Манжурой». З кінця 80-х рр. за «неблагонадійним» поетом і фольклористом посилився нагляд поліції, знесилений злиднями та хворобою І. І. Манжура помер 3 травня 1893 р. у Катеринославі.

На Слобожанщині народився один із найбільш значних українських поетів кінця XIX ст. Павло Арсенович Грабовський (1864–1902). Його поетична творчість поряд із творами Шевченка, Франка і Лесі Українки є вершиною розвитку  української  громадсько-політичної  лірики.  20  років  із  свого  38- річного життя поет провів у тюрмах та на засланні, але до останніх днів залишився  непохитним  у  своїх  переконаннях.  Незважаючи  на  вкрай  тяжкі умови сибірського заслання, П. А. Грабовський видав близько десяти збірок поезій, опублікував багато статей і нарисів. Велику допомогу в популяризації його творчості надавали І. Я. Франко та Б. Д. Грінченко, з якими поет постійно листувався. Тематика поетичних творів П. А. Грабовського дуже широка: роль поезії і митця в суспільстві, тяжке життя трудового народу, героїка боротьби за свободу, тюремний побут, спогади про дитинство, доля рідної України.

За останнє десятиліття ХІХ ст. у Харкові було створено дві політичні організації – «Братство Тарасівців», до складу якого увійшли й літератори Б. Грінченко,  М.  Коцюбинський,  В.  Самійленко;  а  1900  р.  –  Революційна

 

Українська Партія (РУП). Пожвавлення політичного   життя  вплинуло   і   на  тематику творів поетів і письменників. Серед відомих літераторів слід назвати Олександра Олеся, Миколу Вороного, Гната Хоткевича, Христину Алчевську. Одним із яскравих представників модерної поезії зламу ХІХ - ХХ ст. був Олександр Олесь з його громадянською лірикою, яка відзначалася багатством поетичної палітри, вишуканістю ритмічного малюнку, музикальністю вірша.

Напередодні  Першої  світової  війни, поряд із Москвою і Петербургом, Харків став одним із центрів футуризму. Більшість харківських  футуристів  гуртувалися  у  маєтку

«КраснаПоляна»,поблизу   Харкова,

 

 

Коли б ми плакати могли, Які б річки з очей незрячих, Які б річки із сліз гарячих По Україні потекли!

Коли б ми плакати могли… Коли б ми вірити могли, Які б ми витерпіли муки. Яку б вагу взяли на руки, Які б хрести ми понесли! Коли б ми вірити могли…

Коли б ми гніватись могли, Які б пожежі засвітили. Які б кайдани ми розбили, Якого б ката розп′яли!

Коли б ми гніватись могли… Олександр ОЛЕСЬ

 

власницями  якого  були  п′ять  сестер-художниць  Синякових.  Скандально відомі у Харкові – талановиті, вишукані, екстравагантні дівчата, і всі знаменитості вважали за обов’язок завітати до них на гостину. У 1908 р. в Харкові почав друкувати свої твори Велемир Хлєбніков. У 1912 р. світ побачив альманах «Пощечина отечественному вкусу», авторами якого були Велемир Хлєбников і Володимир Маяковський. Перший їх виступ у Харкові відбувся  14  грудня  1913  р.  у  залі  публічної  бібліотеки.  У  кількох  таких

успішних виступах брав участь й Ігор Северянін.

 

Серед російських літераторів чільне місце посів Давид Бурлюк (1882 – 1967), нащадок козацького роду з Лебединського повіту Харківської губернії, який згодом уже в еміграції став видатним українським художником футуристом, поетом, теоретиком мистецтва, літературним і художнім критиком, видавцем,   підкреслюючи   приналежність

саме до українського коріння. Д. Бурлюк

 

 

Футуризм – авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся н апоччатку ХХ ст.. Його творцем був італійський письменник Філіппо Марінетті. Головне завдання апряму - нищення мистецьких форм ХІХ

ст., особливо реалізму і класики.

 

став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі.

Єдиний   поетичний   збірник   «Лисіючий   хвіст»   був   виданий   у   1919   р. Революційні  події  в  Росії  Д.  Бурлюк сприйняв  захоплено, але