Культурно-лінгвістичний практикум

 

Критерії та класифікація документів

Слово “документ” у перекладі з латинської мови означає повчальний приклад, взірець, доказ. Цей термін має кілька значень: а) діловий папір, який посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь; б) письмове посвідчення, яке офіційно підтверджує особу.

Ділові документи класифікуються за змістом, способом фіксації та виготовлення, назвою, складністю й ступенем гласності, місцем складання, за походженням, за юридичною силою та призначенням.

За способом фіксації інформації документи можуть бути писані, графічні, фото-, кіно- та фонодокументи, за технікою відтворення – рукописні та відтворені механічним способом.

За змістом і призначенням документи поділяються на організаційно-розпорядчі, довідково-інформаційні, господарсько-договірні, фінансово-розрахункові, документи з особового складу (документи з кадрових питань), особисті офіційні документи, посвідкові (засвідчувальні).

За назвою документи розрізняють: акти, анотації, відгуки, відомості, вказівки, довідки, договори, запрошення, звіти, листи різного призначення, накази, плани роботи, положення, правила, постанови, посвідчення, рішення (ухвали), розпорядження тощо. Не варто класифікувати документи за назвою, оскільки є документи з однаковою назвою, але різні за призначенням (наприклад заява, наказ, акт).

За способом виготовлення розрізняють типові, стандартні (трафаретні) та індивідуальні документи. 

За ступенем складності розрізняють прості і складні документи; перші містять одне питання, складні – два або кілька.

За місцем створення та функціонуванням розрізняють документи внутрішні і зовнішні, за напрямом – вхідні й вихідні. Внутрішні створюються на певному підприємстві, в установі, організації і там функціонують. Зовнішні (вхідні) документи надходять з інших установ та вищих і нижчих інстанцій, а вихідні надсилає керівництво установ, підприємств іншим установам, підприємствам та громадянам.

За терміном виконання документи є термінові і нетермінові. Перші потребують виконання, надсилання або одержання в терміни, встановлені законом, правовим актом чи керівником (телеграми, телефонограми, факси з позначками “Терміново” або “Дуже терміново”). Інші вважаються нетерміновими й виконуються в термін, встановлений адміністрацією.

За походженням розрізняють документи службові та офіційно-особисті. Службові створюються в організаціях, установах і стосуються питань їхньої діяльності, офіційно-особисті пишуться конкретними особами (автобіографії, рапорти, заяви, доповідні й пояснювальні записки тощо).

За ступенем гласності (секретності) документи поділяють на звичайні, секретні, цілком секретні та для службового користування (ДСК). 

За стадіями виготовлення документи поділяються на оригінали й копії. Оригінал (від лат. первинний, самобутній, справжній) – первинний документ, належним чином оформлений. Копія (від лат. соріа – велика кількість, запас) – точне відтворення документа (наприклад ксерокопія). В юридичному відношенні оригінал і копія документа рівнозначні. Копія в правому верхньому куті звичайно має помітку: “Копія”. Є ще дублікат (від лат. подвоєний) – другий примірник документа, що має однакову з оригіналом юридичну цінність і видається у зв’язку з його втратою.

За терміном зберігання документи є: постійного зберігання, тривалого зберігання (понад 10 років), тимчасового зберігання (до 10 років).

Також документи поділяються на: 

•документи щодо особового складу: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів;

•довідково-інформаційні документи: довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс;

•обліково-фінансові документи: акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна;

•господарсько-договірні документи: договір, трудова угода, контракт;

•організаційні документи: інструкція, положення, правила, статут;

•розпорядчі документи: вказівка, наказ, постанова, розпорядження.

 

Поняття культури мови і культури мовлення

Головна особливість спілкування як процесу – взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства – їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Спілкуючись індивіди повинні рахуватися з соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній). 

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мовлення.

Головним завданням культури мови є:

-виховання навичок літературного спілкування;

-пропаганда і засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

-у вимові та наголошуванні;

-неприйняття спотвореної мови або суржику.

Культура мовлення виявляється у трьох аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Обов’язковою ознакою високої мовної культури є володіння лексичним багатством рідної мови. 

Основні ознаки культури мови: змістовність, правильність і чистота, точність, логічність і послідовність, багатство, доречність, виразність і образність.

Заява

Заява – це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті. У зовнішній особистій заяві обов’язково зазначається повна домашня адреса, а в службовій – повна поштова та юридична адреса установи, підприємства. У внутрішній заяві не є обов’язковими викладені вище вимоги. У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

1.Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява.

2.Нижче у стовпчик – назва професії, місце роботи, прізвище, ім’я, по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду й місце роботи чи структурний