Курс лекцій з макроекономіки

У доходну частину включаються відрахування на споживання капіталу (амортизація), непрямі податки, винагорода за працю найманим робітникам, рентні платежі, процент, прибутки від власності і прибуток корпорацій.

Хоча ВНП відбиває вартість тільки кінцевих товарів і послуг, він усе-таки містить повторний рахунок, тому що включає валові інвестиції, і, отже, амортизаційні відрахування. Тому для більш точного виміру національного виробництва використовується показник чистого національного продукту (ЧНП). Він відрізняється від ВНП на розмір амортизації, тобто включає тільки чисті інвестиції. ЧНП – це такий обсяг суспільного виробництва, який фірми та домогосподарства здатні спожити, не погіршуючи виробничі можливості.

Національний дохід країни розраховується на основі доданої вартості, створеної протягом року. Він характеризує чистий доход суспільства, що вимірюється сумою цін усіх економічних ресурсів. Національний доход дорівнює ЧНП за відрахуванням непрямих податків. З точки зору власників економічних ресурсів, національний доход – це зароблений доход. Але вони, по-перше, повинні робити відрахування на соціальне страхування, виплачувати податки з прибутку і спрямовувати визначену частину прибутку у виробництво (нерозподілений прибуток) ; по-друге, можуть одержувати прибутки, що не мають відношення до використання належних їм економічних ресурсів (наприклад, трансфертні платежі). З цих причин особистий (отриманий) доход не збігається з національним доходом. Його обсяг дорівнює національному доходу мінус: виплати на соціальне страхування, податки з прибутку корпорацій, нерозподілений прибуток і плюс трансферти.

Проте особистий доход, у свою чергу, перевищує доход, який домогосподарства отримують в остаточному вигляді. Власники особистого прибутку повинні сплатити державі індивідуальні податки. Після цього в них залишається прибуток, який вони спрямовують на споживання і заощадження.

Макроекономічні показники національного виробництва відображаються в ринкових цінах. В залежності від прийнятих при обчисленні ВНП цін виділяють номінальний (у поточних цінах) та реальний (у співставних цінах) ВНП. Необхідність поділу ВНП на реальний та номінальний викликана тим, що він виражений у грошовій формі, а вартість грошової одиниці із часом змінюється під впливом інфляції або дефляції. Це необхідно для співставності ВНП отримуваного в різні роки. Співвідношення: Ном. ВНП / Кінфл = Реал. ВНП. Для того щоб виявити реальну зміну обсягу національного виробництва використовують коефіцієнти інфляції (якщо ціни ростуть) і дефляції (якщо ціни падають).

Макроекономічні показники дають уявлення лише про матеріальний добробут суспільства, але не є повною характеристикою його реального добробуту. ВНП не враховує позаринкові операції, зміну якісних параметрів продукції, характер розподілу ВНП, стан навколишнього середовища, тіньову економіку тощо.

У міжнародних порівняннях використовують такі показники: ВВП (ВНП), НД / душу населення або ВВП, НД / кількість працюючих, що показує продуктивність праці.

Міжнародна спільнота розробила єдину для всіх країн методику розрахунку макроекономічних показників, яка називається Системою Національних Рахунків (СНР). Тепер є можливість порівнювати економіку різних країн.

 

 

Для ринкової економіки характерна нестабільність: їй властиві підйоми і спади, що утворюють економічний цикл. Діловий цикл – це послідовне проходження економікою фаз піднесення та спаду.

Безпосередньою причиною циклічних коливань у економіці є неспівпадання сукупного попиту та сукупної пропозиції тобто, якщо була рівновага і з певних причин змінюються або попит або пропозиція. У ринковій системі діє тенденція до економічної нестабільності, що виражається в її циклічному розвитку, безробіттю, інфляційному рості цін.

Економічний цикл включає підйом, спад, депресію, пожвавлення, але його інтенсивність, тривалість залежать від тих конкретних умов, у яких він розвивається.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Інфляція вимірюється за допомогою індексу споживчих цін. За причинами виникнення виділяють основні типи інфляції

Інфляція попиту виникає коли економіка витрачає грошей більше, ніж виробляється товарів.

Інфляція пропозиції викликана зростанням виробничих витрат або зменшенням обсягів виробництва.

Інфляція, якщо вона носить непередбачений характер, призводить до довільного перерозподілу прибутків. Втрати несуть кредитори, власники заощаджень, одержувачі фіксованих прибутків. Прогнозована інфляція дозволяє окремим особам і фірмам пом'якшити її тиск на прибутки.

Дуже загрозливою формою інфляції є гіперінфляція – це дуже швидке зростання цін. Причина: повзуча («звичайна», очікувана) інфляція посилюється інфляційними очікуваннями людей. Вони намагаються швидше витратити гроші – зростає пропозиція грошей /попит на товари/ – ростуть ціни – люди намагаються ще швидше витратити гроші («інфляційна спіраль»). Гіперінфляція веде до того, що домогосподарства та фірми відмовляються приймати гроші і переходять на натуральний обмін. Держава не отримує податків.

Безробіття – це відсутність робочих місць для осіб, які бажають та в змозі працювати за певну зарплату. Виділяють наступні типи безробіття:

Фрикційне безробіття – викликане добровільним бажанням працівника змінити місце роботи. Це в цілому прогресивне явище, держава допомагає їм влаштуватися шляхом підбору вакантних місць.

Структурне безробіття – пов'язане із змінами в структурі суспільного виробництва: застарілі виробництва згортаються, а з’являються нові прогресивні галузі і виробництва. Звільненим робітникам треба перекваліфіковуватися на нові спеціальності.

Природне безробіття – фрикційне та структурне разом. Цей тип безробіття присутній на всіх фазах циклу, в тому числі і на піковому відрізку. Воно вважається нормальним і існує в усіх країнах..

Циклічне безробіття – викликане циклічним спадом виробництва. З цим видом безробіття держава бореться шляхом макроекономічних заходів. Різновидами циклічного