Курс лекцій з макроекономіки

Сукупність доходів і видатків держави складає державний бюджет, а саме:

а/ доходна частина: податки, тобто безповоротне, основане на законі, вилучення грошей у домогосподарств та фірм; надходження від продажу державних цінних паперів; інші надходження /нетипові/ – санкції, доходи від державного майна, іноземна допомога, спадщина на користь держави, тощо.

б/ видатки державного бюджета: державні закупівлі, тобто закупівля державою товарів та ресурсів, необхідних для своєї діяльності; державні трансферти; обслуговування державного боргу – погашення раніш отриманих позик та процентів по них.

Таким чином, у чистому вигляді державний бюджет має вигляд: Tn = G + D; де: D – дефіцит або профіцит державного бюджету, Tn – чисті податки (валові податки мінус трансферти).

З точки зору макроекономіки: податки – це вилучення, державні закупівлі – це ін'єкції.

Фіскальна політика здійснюється у двох формах: а) дискреційна та б) недискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика здійснюється через державні закупівлі товарів і послуг, державні трансферти і податки. Зміна їхніх розмірів призводить до зміни сукупних витрат. Дискреційна фіскальна політика – це зміна державою ставок оподаткування та рівня державних видатків. Якщо метою держави є збільшення ЧНП (при спаді), то необхідно проводити зменшення податків, збільшення державних витрат; якщо зменшення ЧНП (при піку) – збільшення податків, зменшення державних витрат.

Недискреційна фіскальна політика грунтується на залежності змін податкових надходжень і державних трансфертів від динаміки ЧНП, що відбиває хід ділового циклу. Вона передбачає автоматичну зміну суми податкових надходжень при незмінних ставках в залежності від розміру ЧНП. При недискреційнії фіскальній політиці передбачається, що розмір державних видатків /G/ незмінний. Більшість податків в Україні пов'язані з розміром ЧНП: ПДВ, на прибуток, акциз. При цьому держава встановлює лише ставки оподаткування, а розмір податкових надходжень залежить від розміру ЧНП. Недискреційна фіскальна політика передбачає створення вмонтованих стабілізаторів, тобто механізмів, які сприяють стабілізації економіки.

Механізм дії недискреційної фіскальної політики:

а/ в економіці спад, безробіття, розмір ЧНП знижується, тоді як ставки податків та розмір державних витрат незмінні. При зменшенні ЧНП податкові надходження будуть падати, а державні витрати – незмінні. В бюджеті з'являється дефіцит. Він діє на економіку як ін'єкція, тобто стимулює попит і вихід із кризи. У цьому випадку політика – стимулююча.

б/ в економіці підйом, інфляція, розмір ЧНП у поточних цінах зростає, тоді й сума податкових надходження зростає, що при незмінних державних витратах створює в бюджеті надлишок. Він діє на економіку як вилучення, зменшуючи сукупний попит та інфляцію. Політика у цьому випадку – стримуюча.

Таким чином, вмонтовані стабілізатори зменшують розмахи як спадів, так і підйомів. Головна перевага недискреційної фіскальної політики – відрив держави від економіки. Державі достатньо встановити фіксовані на довгий період ставки оподаткування та розмір витрат державного бюджету, а економіка буде регулюватися в цих умовах сама, не буде руйнівного впливу грубого державного керівництва.

Ефективність впливу фіскальної політики на практику може знижуватися в результаті її тимчасового запізнювання стосовно потреб поточної економічної ситуації, її використання в політичних цілях, а також у результаті непередбачених міжнародних шоків сукупного попиту й ефекту чистого експорту, якщо економіка носить «схований” характер.

Бюджетний дефіцит виникає внаслідок перевищення державних витрат над державними доходами. Він призводить до росту державного боргу – загальної суми накопичених бюджетних дефіцитів минулих років.

Існують різні підходи до регулювання бюджету:

1/ щорічно збалансований, тобто щорічно T = G. При цьому немає дефіциту та надлишку, не виникає пов'язаних із цим проблем. Але цей тип бюджету посилює циклічні коливання в економіці. Так, при спаді: розмір ЧНП знижується – розмір Т знижується – у бюджеті буде дефіцит – держава повинна скоротити G – а це зменшить попит та ще посилить спад. При інфляції – навпаки. Цей тип бюджету може існувати, але при дуже малій частці держави в ЧНП /5% /.

2/ бюджет, що балансується на циклічній основі, тобто в роки спадів мають місце дефіцити, а в роки підйому – надлишки. А в цілому Т = G за період циклу. Якщо підйоми рівні спадам за тривалістю та розмаху коливань ЧНП, тоді все гаразд, а якщо буде неспівпадання, то в кінці циклув в бюджеті буде або дефіцит або надлишок.

3/ функціональні фінанси, коли проблема балансування державного бюджету займає другорядне місце у порівнянні із балансуванням економіки. Метою держави у цьому випадку є забезпечення неінфляційної повної зайнятості. При цьому іде процес накопичення бюджетних дефіцитів. Але треба врахувати й нахил лінії довгострокового тренду, що веде до розширення з часом бази для покриття дефіциту.

Державний борг – це зобов'язання держави перед фірмами, домогосподарствами, банками, нерезидентами. Інакше кажучи, це сума бюджетних дефіцитів за винятком бюджетних надлишків.

Причина утворення державного боргу – неспівпадання податкових надходжень та державних витрат, а це може бути у випадках:

• неспівпадання тривалості підйомів та спадів;
• позаекономічні причини /політика, війни, стихийні лиха/. Приклад, як краще фінансувати воєнні витрати: інфляція –