Ландшафтознавство

Поряд із своєї полімасштабністю, ландшафтні комплекси є різними за тією об’єктивною основою, на якій вони виокремлюються як просторові цілісності. Ця основа визначається природою зв’язків, що поєднують різні субстанції та місця у цілісні просторові одиниці. Оскільки в реальності, тобто об’єктивно, ці зв’язки дуже різноманітні, то вони призводять до формування ландшафтних комплексів, відмінних за своїм змістом і територіальною конфігурацією.

Так, генетико-еволюційні відношення між складовими географічної оболонки формують такі ландшафтні комплекси, як фації, урочища, місцевості – вже відомі студентам із шкільних підручників. Поверхневий стік води із розчиненими та завислими у ній речовинами має свої територіальні закономірності й пов’язує місця ландшафту в комплекси інших типів – парагенетичні, басейнові та ін. Біотичні міграції (шляхи розселення рослин, міграції тварин тощо) поєднують окремі місця ландшафту в інші територіальні цілісності та структури. Нарешті, матеріальна та духовна діяльність людини призводить до формування своєрідних ландшафтних комплексів – етно-ландшафтних, антропогенних та інших. Всі ці та інші типи ландшафтних комплексів мають свої чинники утворення, різну структуру й територіально не збігаються. Але вони об’єктивно існують і являють собою цілісності ландшафтні. Всі вони є об’єктами вивчення сучасного наукового ландшафтознавства.

Отже, об’єктами наукового ландшафтознавства є ландшафтні комплекси різних типів організації, тобто сформовані різними структуроформувальними відношеннями – генетико-еволюційними, абіотичними потоками, біотичними міграціями, зумовленими господарською й духовною діяльністю людини та іншими. Усі вони розглядаються сучасним ландшафтознавством як його об’єкти.

Таким чином, сучасне ландшафтознавство має не один об’єкт дослідження, як це уявлялось у другій половині 20-го ст., коли в якості такого об’єкту розглядався природний територіальний комплекс, а багато об’єктів. Спільним між ними є те, що усі вони є відповідною конкретизацією поняття ландшафту в його сформульованому вище загальному розумінні.

Ландшафтні комплекси різних розмірів і типів є матеріальними об’єктами. Крім них, існують і рефлексивні об’єкти ландшафтознавства – наукові та інші знання про ландшафти і про те, як ці знання отримані. Ця сума знань слугує об’єктом наукового дослідження і завдяки цьому вдосконалюються теоретичні та методичні засади ландшафтознавства.

Якщо у понятті об’єкту науки принциповим є його реальність, тобто незалежність від суб’єкту, який цю реальність пізнає, то у понятті предмету науки відображається її відношення до об’єкта, тобто ті його конкретні виміри й аспекти, пізнання яких ставиться даною наукою за мету. Це, зокрема, означає, що один і той самий об’єкт може вивчатися декількома науками, кожна з яких акцентує на певних вимірах цього об’єкту й спирається при їх пізнанні на свої наукові уявлення (концепції, положення, моделі тощо).

Ландшафт, як об’єкт наукового пізнання, не є виключенням – він є спільним об’єктом, який вивчає декілька наук – ландшафтознавство, ландшафтна екологія, ландшафтна архітектура та ін. Маючи спільний загальний об’єкт досліджень (ландшафт), ці науки відрізняються за своїм предметом – тобто за тим, як дана наука уявляє об’єктивний зміст ландшафту, його устрій, розвиток, цінності та значення.

Отже, предмет науки є своєрідним відображенням її об’єкту. Це відображення має різні форми – теоретичну, методологічну, методичну, прикладну. Відповідно, вирізняються різні предмети ландшафтознавства – теоретичний предмет як наукове відображення його об’єктів (ландшафтних комплексів та інших) ; методологічний предмет як відображення усього процесу пізнання цих об’єктів; методичний предмет – відображення окремих засобів (методів та техніки) наукового ландшафтознавчого пізнання; прикладний предмет як відображення уявлень і методів ландшафтознавства з практичного використання наукових знань про ландшафти.

Між об’єктом науки та її предметом немає прірви й з розвитком науки вони можуть переходити один в одного. Так, певні предмети ландшафтознавства на новому циклі наукового дослідження можуть набути ролі його об’єкта. Їх вивчення з нових позицій дає змогу виявити нові його грані та властивості. А ці одержані знання стають новим предметом ландшафтознавства.

Між об’єктами і предметами ландшафтознавства існують зв’язки і складні взаємні переходи. Ланкою, що пов’язує їх, є суб’єкти ландшафтознавства. Суб’єктами певної науки є окремі дослідники, їх колективи і наукові школи, які вивчають свій об’єкт з певних наукових позицій і відповідними їм методами. Саме завдяки їх діяльності з об’єкту науки виокремлюється її предмет. Адже у ньому відображується певне відношення до об’єкта. Це відношення не виникає само собою, а формується певним суб’єктом – науковцем чи їх певною спільнотою, об’єднаною спільними науковим баченням ландшафту.

Складність і багатогранність ландшафту, різноманіття форм його прояву зумовлюють й відповідні риси його наукового пізнання. Воно вимагає висвітлення різних ракурсів ландшафту, його дослідження під різними кутами зору, різними методами. Практично це знаходить вираз у тому, що дослідження ландшафту виконується різними науковими колективами і в межах декількох наукових шкіл ландшафтознавства. Одна наукова школа відрізняється від іншої науковими уявленнями, на основі яких її представники (окремі науковці і їх колективи) формують предмети своїх досліджень і вивчають їх. Ці уявлення можуть доволі істотно відрізнятися, й в результаті різні наукові школи висвітлюють загальний об’єкт ландшафтознавства з його різних ракурсів, виявляють його різні сторони та властивості.

Від суб’єктів ландшафтознавства