Ландшафтознавство

‒принцип ергодичності – послідовність подій або зміна параметрів об’єкту у часі може бути описана, зокрема – реконструйована або прогнозована, впорядкуванням існуючих нині просторових об’єктів у ряд їх еволюційних або динамічних змін.

Загальнонаукові підходи ґрунтуються на відповідних загальнонаукових принципах, або поєднують декілька таких принципів, і визначають загальний напрямок пізнання ландшафту. Якщо принципи визначають теорію ландшафтознавства, то підходи – напрями її розвитку. До загальнонаукових підходів, які визначили найбільш розвинені напрями ландшафтознавчих досліджень, можна віднести: генетичний, еволюційний та історичний підходи. Вони зумовили розвиток генетичного та історичного ландшафтознавства. Не менше значення має і комплексний підхід, якому ландшафтознавство завдячує самому своєму становленню, зокрема – його вихідного уявлення про ландшафтні комплекси. Системний підхід також відіграв неабияку роль у розвитку ландшафтознавства, зокрема його формалізації та математизації, які також є його загальнонауковими підходами. Застосування до ландшафту моністичного підходу спричинило до зміцнення його зв’язків з екологією, антропоцентричного підходу – з медициною та медичною географією, гуманістичного підходу – зверненню ландшафтознавства до проблем і цінностей духовного життя людини. Важливе значення для ландшафтознавства мають й інші загальнонаукові підходи – структурний, теоретико-інформаційний, стохастичний, семантичний, герменевтичний та ін.

На сучасному етапі розвитку ландшафтознавства його подальші перспективи пов’язують із такими новітніми підходами, як синергетичний, фрактальний, геоінформаційний та ін.

Методологічні основи конкретно-наукового рівня складають теоретичні положення, принципи, підходи та методи, які розвинуті в межах самого ландшафтознавства й орієнтовані передусім на дослідження його об’єктів. Власне, розгляду цих основ і присвячено даний навчальний посібник. Тому упереджувати цей розгляд переліком численних теоретичних положень, які вироблені власне ландшафтознавством, не є доцільним.

Важливо, однак, підкреслити наступне: та обставина, що конкретно-наукові основи ландшафтознавства вироблені ним самим задля дослідження своїх об’єктів, зовсім не означає, що ці основи не можуть знайти використання поза межами ландшафтознавства. Навпаки – вони ефективно використовуються суміжними і навіть віддаленими від нього науками, а також у сфері практики.

За В. Преображенським, застосування теоретичних положень і методів ландшафтознавства поза ним самим становить сутність ландшафтознавчого підходу. Цей підхід був неодноразово апробований при вирішенні багатьох практично-орієнтованих проблем – оцінці земель, територіальному проектуванні, плануванні мережі моніторингу, системи природоохоронних об’єктів, меліорації тощо. Перелік займе не одну сторінку й охопить дуже багато сфер практичної діяльності людини. Зараз ландшафтознавчий підхід знаходиться у стадії експансії, його продовжують застосовувати все до нових і нових об’єктів реальності та сфер людської діяльності.

Ця експансія свідчить про значний потенціал наукових основ ландшафтознавства, їх важливість для розвитку науки взагалі і для вирішення злободенних питань практики.

 

У своєму прямому значенні слово “ландшафтознавство” не вказує, що воно є наукою (“логією”). Проте воно чітко вказує на його зміст – знання та одержання знань про ландшафти. Ці знання можуть бути не тільки науковими, а й отриманими іншими формами пізнання – художнім осмисленням реальності, побутовим, народним досвідом та іншими. Якщо ці знання стосуються ландшафту, то всі вони включаються у “знавство” про нього. Отже, ландшафтознавство у прямому значенні цього слова і в його широкому розумінні являє собою область культури, в якій різними шляхами отримують, осмислюють і використовують знання про ландшафт. Зміст ландшафтознавства у такому розумінні складають знання, одержані в різних науках, що мають справу із ландшафтом, досвід освоєння цього поняття у мистецтві (передусім у пейзажній ліриці та живописі), міфології, народному досвіді тощо.

В цій широкій області знань особливе місце посідає наукове ландшафтознавство. Воно виникло на початку 19 ст., коли Олександр фон Гумбольдт рішуче ввів поняття ландшафту у лоно наукового природознавства, визначивши його як поняття наукове і започаткувавши головні напрями його дослідження. Подальший розвиток цих напрямів й призвів до виникнення ландшафтознавства як науки про ландшафт, причому науки, що належить до природничої географії.

Тривалий час – аж до кінця 20 ст., ландшафтознавство в континентальній Європі й розумілося як природничо-географічна наука, чиїм об’єктом є ландшафт як матеріальна природна цілісність. Однак зараз воно є наукою, що вивчає ландшафт в його різних вимірах із ідеальним (ціннісним) включно. Отже, вважати його за науку суто природничо-географічну вже немає підстав. Сучасне наукове ландшафтознавство охоплює також і гуманітарні напрями географії, причому вага його гуманітарних складових невпинно зростає. Наукове ландшафтознавство – галузь географічних знань, спрямованих на наукове пояснення та дослідження просторових цілісностей, що утворюються й змінюються в результаті взаємодії різноякісних субстанцій, тіл і процесів.

Таким чином, під терміном “ландшафтознавство” можна розуміти дві різні за обсягом галузі знань – усі знання про ландшафт та тільки наукові знання про нього. Відповідно, є сенс розрізняти й два ландшафтознавства – загальне та наукове. Відмінність між ними очевидна. Наукове ландшафтознавство є наукою, а загальне охоплює не лише науки, а й інші форми пізнання ландшафту, зокрема художні та суто емпіричні. Отже, наукове ландшафтознавство – це складова ландшафтознавства загального. Значення цієї складової настільки ж вагоме, наскільки вагомою є роль науки серед інших форм пізнання світу та людини.

У навчальному посібнику викладені основи наукового ландшафтознавства і саме як наукове ландшафтознавство й викладається у вищих навчальних закладах освіти.

Оскільки ландшафт, як загальний об’єкт ландшафтознавства є складним феноменом, що проявляє себе у багатьох вимірах,