Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

самим рослинам. Вегетативне розмноження здійснюється завдяки здатності рослин до регене­рації, тобто властивості відновлювати з частини тіла цілий організм, подібний до материнського. Кожна відок­ремлена частина, як правило, утворює нові органи (на пагоні корені, на корені пагони). Часто у майбутньої са­мостійної рослини ще до відокремлення від материнської утворюються всі необхідні органи, наприклад, нові розеткові пагони з додатковими коренями на кінцях вусів суниці.

Здатність до вегетативного розмноження у рослин, на відміну від тварин, характерна на всіх рівнях органі­зації.

В одноклітинних рослин вегетативне розмноження відбувається поділом клітин. Багатоклітинні і великі неклітинні нижчі рослини – водорості, гриби і лишайники можуть розпадатися на частини, кожна з яких мо­же стати самостійним організмом. Це найменш досконалий спосіб вегетативного розмноження.

Потомство, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження з однієї материнської особини, нази­вається клоном.

Особливо різноманітні форми вегетативного розмноження у грибів. У них виробились спеціальні однок­літинні пристосування до вегетативного розмноження: конідії, оідії і хламідоспори.

Конідії – відростки гіф або спеціалізовані відгалуження міцелію, які відчленовують кліти­ни, вкриті тонкою оболонкою.

Оідії – відростки міцелію, які утворюють клітини, розташовані ланцюжками.

Хламідоспори – товстостінні вторинні спори грибів, які утворюються з гіф завдяки їх поперечному поді­лу на короткі клітини.

Кожна велика природна група рослин часто характеризується властивими лише їй формами вегетативно­го розмноження: синьозелені водорості – гормогоніями, гриби – конідіями, оїдіями, хламідоспорами, лишай­ники – ізидіями і соредіями та ін.

Особливо різноманітні способи вегетативного розмноження у вищих рослин, зокрема покритонасінних. У цих рослин джерелом регенерації в першу чергу є бруньки. Потенційні можливості рослин до регенерації невичерпні. Нові рослини можна одержати з квітконіжки, тичинки і навіть з однієї клітини.

Розрізняють природне і штучне вегетативне розмноження.

Природне вегетативне розмноження рослин – це розмноження у природі, без втручання людини. Серед насінних рослин тільки одно- і дворічні не розмножуються у природних умовах вегетативно. Серед багаторічних майже всі трав'яні і багато деревних рослин здатні до вегетативного розмноження. Нап­риклад, у ряски це відбувається відокремленням від материнської рослини пагона, який розвивається у нову рослину.

Найбільш розповсюджене у насінних рослин вегетативне розмноження кореневищами, надземними повзу­чими пагонами; цибулинами, коренями на яких утворюються додаткові бруньки.

Надземні повзучі пагони (вуси, столони) в вузлах утворюють додаткові корені, а в пазухах лист­ків бруньки, що дають вертикальні пагони, вкриті листками. Міжвузля повзучих пагонів відмирають і нові рос­лини втрачають зв'язок з материнською (суниця, перстач).

Кореневищами розмножуються більшість багаторічних трав. На кореневищах утворюються бруньки, з яких розвиваються надземні пагони, що перетворюються в самостійні рослини. Так розмножуються хвощ, пи­рій, деревій, яглиця, півники, конвалія.

Цибулинами розмножується багато трав'янистих однодольних рослин з родини лілійних і амарилісових (цибуля, тюльпан та ін.).

Бульбами розмножуються картопля, жоржини, цикламен.

Кореневими паростками розмножуються осот, шипшина, бузок. При цьому пагони розвиваються з додат­кових бруньок, які утворюються на коренях. Після відмирання коренів, що сполучали дочірні рослини з мате­ринськими, нові рослини стають самостійними.

Виводкові бруньки – це маленькі зачаткові пагони, що утворюються в пазухах листків або в суцвіттях. Опадаючи з материнських рослин, вони вкорінюються (росичка, бріофілум). Іноді виводкові бруньки можуть видозмінюватися у цибулинки (зубниця, лілія, тонконіг бульбистий), або бульбочки (гірчак живородний).

Частинами стебел (стебловими живцями) розмножуються кактус, елодея, верба.

Штучне розмноження – це вегетативне розмноження, яке немає місця у природі і пов'язане з хі­рургічним відокремленням від рослини її частин. Його найчастіше використовують у випадках, якщо рослина за даних умов не утворює насіння або насіння не зберігає властивостей сорту, а також для прискореного розм­ноження рослини або сорту.

Є багато способів штучного вегетативного розмноження.

Розмноження паростками. Так розмножують малину, вишню, сливу, ожину, черемху, обліпиху.

Поділ куща застосовується при розмноженні деяких кущових (смородина) і декоративних трав'яних бага­торічників (примула, стокротки, дельфініум, флокси) і овочевих рослин (щавель, ревінь).

Розмноження відгілками здійснюють методом присипання землею пригнутих бічних пагонів маточної рос­лини. Після вкорінення їх відокремлюють від материнської рослини і пересаджують на нове місце. Так розмно­жують аґрус, фікус, гвоздику, троянду, олеандр, азалію, виноград та ін.

Живцювання. Живець – частина вегетативного органа, яку використовують для розмноження.

Стебловими живцями розмножують виноград, троянду, смородину, вербу, кімнатну герань тощо. Стеблові живці поділяють на зимові (безлисті) і літні – зелені, з листками. Зимовими живцями розмножують смородину, виноград, вербу, тополю, а літніми – троянду, тую, огірки, дині, томати, баклажани, перець, кар­топлю.

Кореневими живцями розмножують хрін, шипшину, троянду, сливу, вишню, малину, яблуню, ліщину, брусницю та ін.

Листковими живцями розмножують бегонію, глоксинію, портулак, колеус, гіацинт, томати.

Висаджений у грунт живець вкорінюється і дає пагін. На стеблових живцях пагін формується з пазушних бруньок. На листкових і кореневих живцях – з додаткових бруньок. Додаткові корені утворюються ендогенно з калюсу.

Живцювання широко використовується для одержання методом культури тканин