Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

зона поділу; 3 – зона росту; 4 – зона всмоктування; 5 – зона проведення; 6 – кореневі волоски; 7 – зачатки бічних коренів

Зона росту, або витягування, розташовується над зоною поділу і має дов­жину 2-5 мм. Тут клітини не діляться, а ростуть. Їхні оболонки роз­тягуються, у клітинах з'являються ва­куолі, спостерігається диферен­ціація клітин у постійні тка­нини кореня. Тут формують­ся епіблема, первинна кора та центральний циліндр.

Зона всмоктування, або вбирання, має диференційовані тканини. Тут можна розглядати первинну будову кореня. Тому її ще називають зоною первинної будови. Покривна тканина на цій ділянці кореня утворює численні волоски, що забезпечують інтенсивне поглинання води і мінеральних речовин з ґрунту.

Довжина зони поглинання – від одного до декількох сантиметрів. На 1 мм² площі поверхні кінчи­ка кореня утворюється близько 400 волосків, залежно від виду рос­лини, умов зволоження, аерації й температури ґрунту. До прикладу, загальна кількість кореневих волосків у трав'янистих рослин може сягати кількох мільярдів. У нижній частині зони кореневі волоски формуються, потім функціонують, а у верхній частині руйнуються і відмирають. Тривалість життя кореневих волосків у середньому скла­дає 10-20 днів. Тому зона всмоктування ніби переміщується протягом усього періоду росту кореня вниз і завжди перебуває поблизу кінчика кореня. Кореневими волосками верхівка кореня закріплюється в ґрунті, отже, вони сприяють її просуванню між частинками ґрунту.

Не­має кореневих волосків лише у вод­них і болотних рослин. Корені цієї зони мають первинну анатомічну бу­дову.

Зона проведення. Вище поглинаючої зони після відмирання коре­невих волосків покривну функцію починають виконувати верхні шари первинної кори, стінки клітин якої корковіють. У цій частині здійс­нюється транспорт речовин із кореня в стебло і листки. Окрім того, тут закладаються і формуються бічні корені, тому цю зону називають ще зоною розгалуження. У дводольних у провідній зоні формується вторинна будова кореня. Провідна зона (зона укріплення бічних коренів) найдовша. Вона збільшується завдяки утворенню бічних коренів і розміщена між зоною всмоктування та кореневою шийкою. Ця зона виконує функ­цію укріплення рослини в ґрунті та надходження розчинів мінераль­них речовин до наземних органів рослини, а органічних – до клітин кореня.

Особливості анатомічної будови кореня. Для кореня характер­не радіальне розміщення провідних тканин. Бічні корені формуються із перициклу, тобто мають ендогенне походження.

Диференціація тканин кореня відбувається у зоні всмоктування. За походженням це первинні тканини, бо утворюються з первинної меристеми зони поділу. Тому мікроскопічна будова кореня в цій зоні називається первинною. Тут розрізняють центральний (осьо­вий) циліндр і первинну кору, вкриту одним рядом клітин з корене­вими волосками – епіблемою (ризодермою). Зовнішній шар цент­рального циліндра – перицикл складається з одного (рідше кількох) ряду живих паренхімних клітин. З нього утворюються бічні корені (тому перицикл називають коренерідним шаром), а при переході кореня до вторинної будови формуються вторинні твірні тканини: камбій і корковий камбій – фелоген.

Первинна кора зазвичай досить добре розвинена. На її частку припадає основна маса первинних тканин кореня. В ній розрізня­ють зовнішню (ектодерма), середню (мезодерма, корова паренхіма) і внутрішню (ендодерма) частини. Клітини екзодерми живі, тісно зімкнені, з потовщеними оболонками. Коли ризодерма з кореневими волосками відмирає, розміщені під нею клітини екзодерми злегка корковіють і до утворення вторинної покривної тканини викону­ють захисну й частково – механічну функції.

Глибокі шари кореня складаються з дрібніших клітин. Самий внутрішній шар кори утворює так звану ендодерму, що виокремлює кору від середньої частини кореня – центрального циліндра.

Центральний циліндр (стела) займає центральну частину кореня і скла­дається із первинної твірної тканини – перициклу, судинно-волокни­стого пучка, клітин основної і механічної тканин.

8. Зовнішня будова і функції листка.

Листок – бічний орган рослин. Як відомо, листки зі стеблом утво­рюють єдину систему – пагін.

Основні функції листка – фотосинтез і транспірація. Хлорофілоносна тканина забезпечує фотосинтез, а елементи системи провітрювання і покривна тканина – випаровування води і його регуляцію. Провідна система бере участь в обох процесах. У де­яких рослин листки виконують додаткові функції. Наприклад, запасна функція характерна для листків сукулентів, у клітинах яких накопичується вода (алое, агава). Листки деяких рослин можуть бути органами вегетативного розмноження (бегонія, узумбарська фіалка).

Листок складається з листкової пластинки, черешка, а в ряду рослин також і прилистків. Найважливіша частина – листкова пластинка, саме в ній здійснюються фотосинтез і транспірація. Листкова пластинка, як правило, плоска і має дорзовентральну будову, тобто верхній і нижній її боки мають певні структурні та функціональні відмінності. Будова черешка подібна до стебла, а прилистків – до листкової пластинки.

Листок, на відміну від осьових органів, характеризується обмеже­ним ростом. Камбій у листку не утворю­ється, і тому він складається тільки з первинних тканин.

За будовою розрізняють прості і складні листки. Прості за формою листкової пластинки – округлі, овальні, стрілоподібні, ланцетні і ін. Також розрізняють листки за формою вершка і основи листкової пластинки (тупі, гострі, серцеподібні і ін.). За формою краю (цілокраї, зубчасті і ін).

Складними називаються листки, які на спільному черешку мають прості листочки,