Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

і органів безвірусних сортів картоплі, томатів та ін. Для цього на штучному поживному середовищі з конуса наростання бруньки вирощують пагони. Їх, у свою чергу, розмножують живцюванням, одержуючи певну кількість безвірусних рос­лин. З цих рослин вирощують насіннєвий матеріал, який вже можна висівати і за умов виробництва.

Щеплення (трансплантація) – зрощування зрізаних живців або бруньок однієї рослини – розмножуваної (прищепи) з іншою – укоріненою (підщепою).

Відомо близько 100 різноманітних способів щеплення, однак їх можна звести до трьох принципово різних: зближення, або аблактування; копулювання, або щеплення живцем; або щеплення вічком.

Плодові рослини головним чином розмножуються щепленням.

Особливостями вегетативного розмноження є такі:

• у потомстві досить повно і точно відтворюються властивості й ознаки материнської рослини і тому воно є найпристосованішим до певних умов існування;
• потомство формується за рахунок материнської рослини і тому більш життєздатне;
• потомство, відокремлюючись від материнської рослини, здатне більш ефективно вести конкурентну бо­ротьбу;
• потомство раніше вступає в пору плодоношення;
• вегетативне розмноження може здійснюватися за умов менш сприятливих, ніж розмноження насінням;
• вегетативне розмноження дозволяє окремим особинам швидше займати панівне положення у фітоценозі, наприклад розростання повітряно-водних рослин біля берегів.

Нестатеве, або безстатеве розмноження. Нестатеве розмноження здійснюється спеціалізованими зачатками, що утворюються організмом – зоос­порами або спорами.

Спорами розмножується більшість нижчих рослин (водорості, гриби) і майже всі вищі, крім насінних. Найчастіше спора – це одна, рідше дві мікроскопічні клітини, які при відокремленні від материнської рос­лини здатні проростати у нову особину. Оболонка спори має нерівномірне потовщення, і спора проростає крізь непотовщені місця у оболонці. Цитоплазма спор багата на поживні речовини. У ній є ядро, мітохондрії, плас­тиди або пропластиди.

Спори бувають двох типів: зооспори й апланоспори.

Зооспори – спори, що, як правило, мають джгутики, за допомогою яких вони пересуваються у водному середовищі. У них немає твердої полісахаридної оболонки. Зооспори характерні для нижчих рослин, що живуть у воді.

Нерухливі спори (апланоспори) не мають органів пересування. Вони переносяться пасивно водою або вітром і захищені від висихання твердою оболонкою. Такі скори характерні для сухопутних нижчих і для всіх вищих спорових рослин. У останніх оболонка спори найчастіше подвійна і складається з інтини і екзини.

Формуються спори у спеціальних органах – спорангіях, а зооспори – в зооспорангіях. Це так звані ендоспори. Але спори можуть утворюватись і на поверхні організму рослини. Це екзоспори. Наприклад, конідієспори у деяких грибів.

У нижчих рослин, наприклад водоростей, грибів, спорангієм є одна клітина, спори формуються поділом її вмісту і виходять назовні при розкритті клітинної оболонки спорангія. 

У вищих спорових рослин спорангій – це багатоклітинний орган, що має одно- або багатошарову стін­ку. В середині молодого спорангія формується спорогенна тканина, з клітин якої мейотичним поділом утворю­ються спори.

У одноклітинних рослин (хламідомонада, хлорела) спорангієм є сама рослина.

Спори різняться між собою за походженням: нестатеві і статеві.

Нестатеві спори утворюються мітозом. Вони проростають у нову особину, подібну до материнської.

Статеві спори розвиваються після статевого процесу. Клітини таких спор утворюються мейозом. Вони найчастіше проростають несхожими на материнську рослину.

У багатьох вищих рослин (деякі плауноподібні і папоротеподібні і усі насінні) спори різняться за розміра­ми. Вони бувають дрібненькі – мікроспори і більші – мега- або макроспори. Це явище одержало назву різноспоровості. Мікроспори проростають у чоловічі гаметофіти, а мегаспори – у жіночі.

Для нестатевого розмноження характерні такі особливості: дуже висока інтенсивність розмноження; швид­ке розселення виду як результат високої інтенсивності розмноження; висока однорідність потомства, яке повто­рює ознаки і властивості материнської рослини; збереження чисельності виду завдяки вищій здатності спор пе­реносити несприятливі умови.

3. Статеве розмноження

Статевим називають такий тип розмноження, при якому нові особини утворюються внаслідок статевого процесу, суть якого полягає у взаємній асиміляції (злитті) двох фізіологічно неоднорідних клітин. Через це ут­ворюється нова клітина – зигота. При цьому зливаються цитоплазми і ядра клітин, хромосоми об'єднуються у ядрі зиготи, і тому її ядро має кількість (набір) хромосом вдвоє більшу, ніж в ядрах клітин, що зливаються. Кож­на хромосома у ядрі зиготи зберігає свою індивідуальність. У зиготі об'єднується спадковий матеріал двох генетично нетотожних батьків, у цьому і полягає біологіч­на суть статевого процесу, забезпечуючи появу генетично більш різноманітного потомства з ознаками материнського і батьківського організмів. Тому потомство, що утворюється внаслідок статевого процесу, є більш життєвим чи краще пристосованим до різних умов. Після деякого періоду спокою клітина зиготи ділиться і дає поча­ток новій особині.

Різноманітність форм статевого процесу можна об'єднати у дві групи: гаметогамія і агаметогамія. Суть першої, більш досконалої, полягає у злитті спеціалізованих зачатків – гамет. Для другої характерне злиття гаплоїдних соматичних клітин.

Відомо три типи досконалого статевого процесу у формі гаметогамії: ізогамія, гетерогамія і оогамія.

Ізогамія- найпростіший тип статевого процесу, де ще не виробилась морфологічна диференціація статей. Гамети однакові, обидві рухливі, оскільки мають джгутики,