Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

у латаття стовпчаста ткани­на багатошарова і складається з дрібних клітин із великою кількістю хлоропластів. Губчаста тканина листків, які лежать на воді, містить великі міжклітинники. У мезофілі часто присутні великі астросклероцити.

У листків, цілком занурених у воду, насамперед змінюється форма пластинки. Вона стає тонкою, стрічковою або розсіченою, що збільшує площу контакту листка з водою, з якої він одержує кисень, вуглекислий газ і мінеральні речовини. У покривній тканині відсутні кутикула й про­дихи, але в її клітинах є хлоропласти. Остання особливість пов'язана з тим, що вода поглинає частину сонячних променів, тому світло, яке дійшло до рослини, повинне використовуватися максимально вже в клітинах епідерми.

Мезофіл у занурених листків недиференційований. Він складається з губчастої тканини з великими міжклітинниками. Об'єм повітряних порожнин дуже великий: він може дорівнювати половині об'єму лист­ка і більше. Наявність великих міжклітинників забезпечує запасання вуглекислого газу і кисню, що пов'язано з їх малою розчинністю у воді.

У підводних листків слабко розвинуті жилки, в них дуже мало ксилеми, оскільки листок поглинає воду всією поверхнею і нема потреби в її транспорті. Іноді на місці ксилеми в пучках утворюється повітря­на порожнина, флоеми в них теж менше, ніж у повітряних листків. Це пов'язують із низькою інтенсивністю фотосинтезу занурених у воду листків.

Рис. 1.9. Поперечний зріз пластинки листка жабурника: 1 – епідерма; 2 – продихи; 3 – мезофіл; 4 – повітряні порожнини; 5 – гідропат

В епідермі багатьох водних рослин, листки яких стикаються з водою, утворюються спеціальні клітини – гідропоти. За формою і функціями вони відрізняються від епідермальних. Клітинні стінки в них целюлоз­ні, звивисті, клітини багаті цитоплазмою з дрібними хлоропластами, їх цитоплазма добре проникна для води і мінеральних речовин. Вва­жають, що гідропоти залежно від потреби рослин можуть поглинати воду або виділяти її надлишок. Гідропоти частіше розташовуються в епідермі дифузно – по одній або групами (жабурник, латаття, гле­чики), а в рдесника, наприклад, уся нижня епідерма представлена гідропотами.

Контрольні запитання та завдання:

1. Що таке орган? Які органи є у рослин? Що таке метаморфози органів?
2. Які функції виконують корені?
3. Які існують види коренів? Порівняйте типи кореневих систем.
4. Опишіть зони кореня.
5. Де розташована зона всмоктування кореня і яка її будова?
6. У чому полягають особливості анатомічної будови кореня?
7. Які існують метаморфози коренів? У яких рослин утворюються повітряні корені?
8. Розкажіть про класифікацію та типи бруньок.
9. Охарактеризуйте будову і функції пагона.
10. Яка будова видозмінених стебел?
11. Анатомічна будова стебла.
12. Особливості будови стебла водних рослин.
13. Як відбувається розвиток листка? Опишіть анатомічну будову листка.
14. Якими є особливості листків водних рослин?

Тема 5. Розмноження рослин

План

1. Розмноження як властивість живих організмів
2. Нестатеве розмноження
3. Статеве розмноження

1. Розмноження як властивість живих організмів

Усі організми відтворюють собі подібних, забезпечуючи існування виду в просторі й часі. Утворення потомства – це невід'ємна властивість живих організмів, така як ріст, розвиток, живлення тощо. При втраті здат­ності до самовідтворення види вимирають, що неодноразово мало місце в процесі еволюції рослин. Необхідно розрізняти два основних поняття, пов'язаних з утворенням потомства: відтворення і розмноження.

Відтворення – це загальна здатність організмів утворювати подібних до себе потомків.

Розмноження – це загальна властивість організмів утворювати потомство, що супроводжується збільшен­ням кількості особин даного виду.

Однак утворення потомства не завжди веде до розмноження. Розмноження не відбувається, якщо кількість дочірніх особин дорівнює числу батьківських особин або менше від нього; при цьому потомки, заміщуючи батьків, практично не співіснують з ними у часі. Крім того, розмноження часто не супроводжується відтворен­ням. Так, у папороті щитника чоловічого спори проростають у заростки, не схожі на материнську рослину, яка утворює спори.

В одних видів з часом спостерігається збільшення кількості особин. Вони швидко розмножуються, займа­ючи нові ареали. Це прогресивні види. Інші характеризуються сталістю кількості особин і ареалу. Це стабільні види. У третіх спостерігається скорочення кількості індивідуумів та їх ареалу. Це регресивні, вимираючі види.

Розмноження як властивість живої матерії існувало з ранніх етапів її розвитку. З еволюцією рослин спос­терігалась еволюція і способів їх розмноження. У той же час еволюція розмноження стала важливою рушійною силою еволюції рослин і спричинила виникнення нових спеціалізованих органів.

Існують два основні способи розмноження: нестатеве і статеве.

2. Нестатеве розмноження

Нестатеве розмноження – це спосіб розмноження, при якому нові особини утворюються від батьківських без попереднього статевого процесу. Це більш давній спосіб розмноження. Він поділяється на вегетативне роз­множення і нестатеве розмноження (безстатеве) у вузькому, розумінні, або власне нестатеве.

Вегетативне розмноження – це розмноження частинами організму рослини, або зачатками дочірніх осо­бин (бруньками), здатними розвиватися у самостійну рослину. Цей спосіб є біологічним явищем, пристосуван­ням, властивим