Лятошинський і Шостакович: порівняльно-типологічний аналіз творчості

Джерелознавчі праці Д. Глікмана, М. Копиці, І. Царевич, С. Хентової та ін.

Епістолярна спадщина Б. Лятошинського і Д. Шостаковича.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що введена у науковий обіг теоретична модель порівняльно-типологічного аналізу творчості композиторів; простежено взаємозв’язок соціально-політичного чинника з життям і творчістю композиторів в ракурсі проблеми “митець і влада”;.

враховуючи індивідуальні якості кожного з композиторів, проаналізовані позиції обох митців по відношенню до таких загально-людських проблем як добро і зло, життя, смерть, безсмертя, митець і епоха, національне і інонаціональне тощо;

вперше проводиться безпосередня порівняльна характеристика як музичної спадщини Б. Лятошинського і Д. Шостаковича загалом, так і практично всіх відомих творів;

крім цього, до аналізу був залучений і невідомий твір українського майстра (обробка єврейської народної пісні “Genzelex”).

Аналітичну базу дослідження складає практично вся музична спадщина Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, проаналізована з точки зору виявлення типологічно подібних аспектів порівняння і розкриття найбільш самобутніх, глибоко своєрідних рис творчості кожного з митців. В центрі уваги знаходиться жанр симфонії як один з провідних в їх творчому доробку.

Практична цінність роботи визначається тим, що її матеріали та результати можна використовувати у вузівських курсах історії світової та вітчизняної культури, історії української та світової музики, аналізу музичних творів, музичної психології. Основні положення дисертації апробовані в процесі викладання курсів історії світової музичної культури (розділ ХХ століття), сучасної музики, історії української музики у Донецькій державній музичній академії ім. С. С. Прокоф’єва та у гуманітарному інституті Донецького Національного університету.

Апробація результатів дисертації відбулась у звітах на засіданні кафедри історії української музики Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, у виступах з доповідями на Міжнародній науковій конференції “Музичний світ Бориса Лятошинського” (Київ, 1995), Всеукраїнських конференціях: “Личность и культура времени” (Донецьк, 1992), “Формування громадянської самосвідомості молоді” (Донецьк, 1995), “Проблема формирования нравственной культуры” (Донецьк, 1995), ”Прокоф’єв і сучасність” (Донецьк, 1996), “Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців” (Харків, 2002), на конференціях, присвячених 100-річчю від дня народження Б. Лятошинського (Львів, 1995), та 90-річному ювілею Д. Шостаковича “Д. Д. Шостакович і Україна” (Київ, 1996).

Публікації. За темою дослідження опубліковано ряд статей і тез, зокрема у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження (обсягом 189 ст.) складається зі вступу, трьох основних розділів, які включають й підрозділи, висновків, списку використаних джерел з 335 найменувань (обсягом 25 ст.) та чотирьох додатків (обсягом 21 ст.).

 

 

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, наукова новизна проблематики, розкривається зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами, а також мета і завдання дослідження. Висвітлюється практичне значення результатів проведеної роботи, надаються відомості щодо методологічної бази дослідження, апробації його результатів, структури дисертації. Подається короткий огляд наукового доробку, що стосується проблематики дисертації.

В першому розділі “ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ ДОСЛІДЖЕННЯ” узагальнюються відомості щодо розробки зазначеного методу аналізу в суміжних науках, і на цій підставі виводиться власна методика застосування його в музикознавстві.

В підрозділі “УНІВЕРСАЛЬНІ КАТЕГОРІЇ “ОДИНИЧНЕ – ОСОБЛИВЕ – ЗАГАЛЬНЕ” В ЇХ ЕВОЛЮЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ” доводиться, що тріада категорій є філософсько-методологічним підґрунтям порівняльно-типологічного методу аналізу.

Кожна з категорій діалектики, в якій усвідомлюється суперечлива динаміка універсальних зв’язків буття, включає в себе багатопланові змістові рівні. Так, категорія одиничного визначається також своїми якісними особливостями, що виражаються поняттям “індивідуальне”. Своєрідність і подібність предметів може коливатись у діапазоні “індивідуально-неповторне” – “типове”. Найяскравішим проявом індивідуального є “унікальне”. Однак одиничність і навіть унікальність не виключають його подібностей до інших індивідуальних явищ.

Коли окрема людина виступає як елемент безлічі, що утворює деяку соціальну спільність, її називають індивідом, підводячи під категорію просто одиничного. Цілий комплекс соціальних, психологічних і духовних властивостей індивіда в його динамиці і значенні для суспільства утворює особистість. У ній індивідуальне досягає своєї вищої стадії.

Переносячи тріаду філософських категорій в річище явищ, що досліджуються, ми можемо констатувати, що особистість митця в даному випадку виступає як “одиничне”, об’єктивна дійсність – “загальне”. Взаємодія цих понять приводить до виникнення “особливого” – композиторської творчості.

В другому підрозділі “ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД АНАЛІЗУ – ПІДҐРУНТЯ СУЧАСНОЇ НАУКИ” проводиться ретельний аналіз і узагальнення досліджень в галузі порівняльного літературознавства, мовознавства, культурології, психології, фольклористики. Визначаються особливості втілення таких методів як порівняльний, типологічний, порівняльно-типологічний, історико- та структурно-типологічний в суміжних науках.

У третьому підрозділі “ОСОБИСТІСТЬ ЛЮДИНИ З ТОЧКИ ЗОРУ ТИПОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ АНАЛІЗУ” акцентуються проблеми, що пов’язані зі структурною типологією. Тут розглядаються відомі теорії щодо вроджених властивостей особистості, завдяки чому була зроблена спроба наблизитися до розуміння деяких особливостей творчих індивідуальностей Б. Лятошинського та Д. Шостаковича.

У другій частині третього підрозділу “ТИПОЛОГІЯ ХУДОЖНОЇ ТВОРЧОСТІ” ця складна проблема вирішується на рівні типології художнього мислення. Відомі філософи, письменники виокремлюють два основних типи: “об’єктивний” (“класичний”, “наївний”, “аполонічний”) та “суб’єктивний” (“акласичний”, “романтичний”, “сентиментальний”, “вакхічний”). Б. Лятошинський та Д. Шостакович відносяться до другого “акласичного” (“романтичного”) типу мислення, яскравим підтвердженням чого є музична спадщина обох митців.

Четвертий підрозділ “ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ І ЇЇ