Лятошинський і Шостакович: порівняльно-типологічний аналіз творчості

Третій підрозділ “ЛЮДИНА І СВІТ”: ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ СУТНОСТІ ДО ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ІДЕАЛІВ”. Однією з найважливіших домінант художньої спадщини Лятошинського і Шостаковича є об’єктивно-узагальнена спрямованість багатьох творів, котра пов’язана зі втіленням як громадянської, гостро соціальної проблематики, так і з осягненням глибинних національних коренів. Обидві сторони (умовно) об’єктивно-епічної лінії зародились в ранній період творчості композиторів.

Наступним кроком на шляху розвитку даної лінії стало злиття епічного начала з трагічним у таких творах як “Катерина Ізмайлова”, Четверта симфонія Шостаковича і “Золотий обруч”, Друга симфонія Лятошинського. Епічне в музичній драмі українського майстра стало основою її драматургії, створюючи поряд з драматичною лінією особливий синтез драматичного епосу, який, починаючи з даного опусу, буде визначальним у творчому методі композитора. В “Катерині Ізмайловій” Шостаковича категорія епічного виходить на перший план у фіналі твору, де трагедія особистості сприймається як трагедія народу, у зв’язку з чим жанр опери збагачується рисами народної епічної драми.

В концепціях Другої симфонії Лятошинського і Четвертої Шостаковича одним з моментів типологічного збігу творів є втілення епічного начала, трактованого як дієве, соціально значиме пізнання світу. Суб’єктивно-психологічні за своєю природою, ці симфонії у розкритті найгостріших колізій епохи наближаються до творів, написаних у річищі епічного симфонізму в сучасному його відбитті, тобто драматичного епосу. Нам здається, що характеризуючи твори Шостаковича і Лятошинського, більш точним буде визначення об’єктивно-епічного начала як трагічний епос.

Однією з вершин об’єктивно-епічної лінії творчості Лятошинського і Шостаковича стали твори 40-50-х років. В таких творах як Сьома, Восьма симфонії, Тріо №2 ор. 67 Шостаковича, “Український квінтет”, Третя симфонія, Тріо №2 ор. 41, Четвертий квартет Лятошинського, трагедія народу стає особистим болем і стражданням, сплавляючи воєдино об’єктивне і суб’єктивне, епічне і драматичне, ліричне і гостроконфліктне начала.

Кульмінаційним втіленням трагедійних колізій епохи стали Сьома і Восьма симфонії Шостаковича, які з різних боків висвітлили драматичні події тих років. За принципами підходів до відбиття гостро сучасної теми воєнні симфонії Шостаковича можна співставити з Третьою симфонією Лятошинського. Порівнюючи дані твори, хотілося б перш за все підкреслити їх естетико-концепційну близькість та провести деякі паралелі в їх жанровому рішенні.

Жанр Восьмої симфонії Шостаковича найбільш ємко визначається як філософська трагедія. Цю дефініцію можна застосувати і до першої редакції Третьої симфонії Лятошинського. У зв’язку з новою концепцією фіналу, який трактується в оптимістично-урочистому ключі, другу редакцію Третьої симфонії можна охарактеризувати як філософську драму, в чому виникають деякі риси спорідненості з Сьомою симфонією Шостаковича. Всі три симфонії зближує гострота конфліктних протидій, зіткнення глибоко духовних образів з жорстокими силами. У викритті варварства, насильства полягає великий гуманістичний пафос концепцій творів.

Підіймаючись над окремими подіями, Шостакович і Лятошинський насичують драматургію циклів епічними рисами, що також є важливим моментом їх типологічних збігів. Восьму Шостаковича і перший варіант Третьої Лятошинського споріднює та нова якість епічного начала, що визначається як трагічний епос.

Твори воєнних років у творчості Лятошинського і Шостаковича стали важливим кроком в еволюції композиторів, пов’язаним з усвідомленням і осмисленням таких категорій як національне і інонаціональне. Тема єврейства стала для Шостаковича своєрідним “барометром” в оцінці свого часу. Композитор зумів за показом долі цього народу побачити всіх обездолених, принижених тоталітарним режимом. У своїх інструментальних опусах, вокальному циклі “З єврейської народної поезії” і “Бабиному Яру” з Тринадцятої симфонії, Шостакович безжально викривав тоталітарну машину знищення у найстрашніших її проявах.

Примітним є факт звернення Лятошинським до єврейської народної пісні “Genzelex” (“Гусенята”), яка пролежала в архівах композитора понад 60 років і була знайдена лише в вересні 2000 року. Зберігаючи недоторканою мелодію, композитор забарвлює її тонально, весь час балансуючи на межі хроматизованого F-dur – d-moll; насичує супровод септаккордами, ускладненими співзвуччями. Обробка “Genzelex” є показовим прикладом того, як і в малій формі Лятошинський постає великим майстром, не зраджуючи своєму художньому кредо.

Категорії національного і інонаціонального зливаються воєдино у багатьох творах пізнього “слов’янського” періоду в музичній спадщині Лятошинського, стаючи розвитком і завершенням епічної лінії у творчості композитора. Послідовне звернення до слов’янської тематики знайшло втілення у найрізноманітніших жанрах. Основоположною в цих творах стає думка про спільність історичної долі народів, єдність їх глибинних коренів. У втіленні проблеми громадянської моралі, зверненні до широкого історичного спектра дозволяє провести паралелі з Тринадцятою симфонією і “Стратою Степана Разіна” Шостаковича.

Порівняльно-типологічний метод аналізу дав можливість зіставлення П’ятої симфонії Лятошинського з Одинадцятою “1905 рік” симфонією Шостаковича. При всій різниці і зовнішній несхожесті творів, можна виявити деякі риси спорідненості, закорінені у спільності жанрових рішень, принципах композиційної організації і особливостях інтонаційної драматургії, пов’язаних зі втіленням фольклорного матеріалу.

Відзначимо риси типологічної подібності творів: 1) публіцистична спрямованість художніх концепцій; 2) епіко-драматичний тип симфонізму; 3) трактовка багаточастинного циклу як крупномасштабної одночастинної форми, що включає в себе різні структурні закономірності, 4) широке звертання до цитованого матеріалу; 5) індивідуально-авторське перетворення фольклорного тематизму і підпорядкування його симфонічним принципам розвитку.

Звернення до народно-пісенних витоків і самобутнє їх втілення виявилось перспективним, в значній мірі передбачивши численні новаторські шукання у творчості композиторів наступних поколінь.

Висновки. Підсумовуючи зроблений аналіз музичної спадщини Лятошинського і Шостаковича, слід виокреслити висновок щодо правомочності застосування даного підходу, що обумовлений наступними параметрами: 1)