Лятошинський і Шостакович: порівняльно-типологічний аналіз творчості

Розроблені в суміжних науках методологічні засади порівняльно-типологічного аналізу стали точкою відліку, орієнтовно до якої, музикознавці створюють свої наукові концепції, пов’язані з типологією творчих індивідуальностей. До робіт подібного роду належать дослідження, присвячені аналізу творчості композиторів у контексті як своєї епохи, так і минулого музичної культури. А також це праці, в яких розглядається творчість окремого композитора у порівнянні з іншими творчими особистостями. Одним з аспектів дослідження в даному випадку виступає порівняльний аналіз творчості композитора (письменника, філософа) в плані виявлення в ній загальноестетичних, світоглядних позицій. При порівнянні творчості двох композиторів провідними стають інші закономірності, що пояснюють подібні типологічні риси через наслідування певних традицій або вплив загально-об’єктивного чинника, коли йдеться про сучасників.

В дисертації пропонується порівняльно-типологічна методика аналізу творчості композиторів, яка дає змогу розглянути музичну спадщину митців в контексті історичної і структурної типології. Історична типологія передбачає взаємодію як з об’єктивним чинником часу, що включає соціально-політичні та історико-культурні умови, так із суб’єктивним, що пов’язаний з розглядом особистості композитора, його характером, темпераментом, світоглядними й естетичними принципами. Структурна типологія обумовлює багаторівневий варіант осягнення музичної спадщини. Це виведення наскрізних “драматургічних” ліній творчості, звернення до подібної жанрової сфери, опора на певні історико-стильові, композиційно-драматургічні моменти. Наступним рівнем структурної типології стає вивчення окремих творів з точки зору розкриття концепційного, жанрового, драматургічного, композиційного аспектів, а також перетворення типових для кожного з майстрів засобів музичної виразності.

Другий розділ “ОСОБИСТІСТЬ МИТЦІВ У КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОЇ ТИПОЛОГІЇ” згідно з теоретичною моделлю дослідження розподіляється на два підрозділи, пов’язані з відображенням суб’єктивно-психологічного та об’єктивного начал.

Перший підрозділ “СУБ’ЄКТИВНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ІНДИВІДУАЛЬНОСТЕЙ Б. ЛЯТОШИНСЬКОГО І Д. ШОСТАКОВИЧА” безпосередньо пов’язаний з розглядом особистостей митців, виявленням їх індивідуальної самобутності.

Проблема зв’язку між людиною і оточуючим її світом є однією з центральних у психологічній науці. Сучасні вчені вважають, що поведінка людини обумовлена не лише вродженими властивостями нервової системи, а й тими впливами, які випадають на організм під час його індивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання та навчання в найширшому сенсі цих слів.

У мистецтві тема “Людина і світ” набуває іншого звучання, стаючи однією з “одвічних” тем творчості. Глибоким і своєрідним уявляється її втілення в творчості Б. Лятошинського і Д. Шостаковича, на що вказують практично всі дослідники їх музики.

Багато часом дивних збігів у творчості композиторів обумовлені, з одного боку, близькістю художніх індивідуальностей двох творців, а, з іншого, тим, що вони були сучасниками. Формування митців відбувалось у подібних умовах, типових для інтелігентних сімей кінця XIX – початку ХХ століття. Це була та верства інтелігенції, що готувала демократичні перетворення у країні.

Проаналізувавши практично всі відомі на цей час епістолярні джерела та спогади сучасників Лятошинського і Шостаковича, ми дійшли висновків, що на ранньому етапі формування молодим композиторам були притаманні відкрита емоційність, самовпевненість, безапеляційність та категоричність суджень, вроджене почуття гумору. Згодом, з крайнім погіршенням умов суспільного життя для обох митців характерним стає стриманість, замкненість, самозаглибленість, трагічне світовідчуття, що є підтвердженням їх інтровертованості як типу особистості.

В другому підрозділі “ВПЛИВ ОБ’ЄКТИВНОГО ЧИННИКА ЧАСУ В АСПЕКТІ ПРОБЛЕМИ “МИТЕЦЬ І ВЛАДА” розглядається сфера функціонування суб’єктивного чинника в об’єктивному середовищі. При висвітленні проблеми “митець і час” в системі тоталітарного режиму першорядного значення набуває проблема “митець і влада”. Розвиток особистості в умовах неволі створили специфічні передумови для творчого самовираження.

Вихований в умовах вільнодумства, Лятошинський належав до кола старої інтелігенції “чехівського типу”. Це обумовило цілісність натури митця, якому, з одного боку, були чужі в’їдливий скепсис і іронія нового покоління, а, з іншого, при всій складності життєвих обставин, неможливість йти на компроміси ні з владою, ні зі своїм митецьким сумлінням.

Розвиток Шостаковича збігся з суперечливою революційною епохою, що стало своєрідним підґрунтям для зародження феномену “подвійного” світосприйняття особистості в нових умовах. Тому, на наш погляд, глибока суперечливість, внутрішня конфліктність натури Шостаковича, при всій самобутності його обличчя, до певної міри пояснюється обставинами формування і життя в тоталітарній системі, що обумовило його “подвійне існування” і погляд на світ крізь гротесково-сатиричну маску.

Лятошинський і Шостакович досягли періоду творчої зрілості в час, який ознаменувався настанням нової ери, коли терор і насильство стали повсюдним знаряддям управління людським суспільством. Творчість обох митців протягом десятиріч перебувала в епіцентрі політичних пристрастей, не раз піддаючись остракізму і зневажливій критиці. Прикладом цього може бути доля опери “Леді Макбет Мценського повіту”, Четвертої симфонії Шостаковича, опери “Золотий обруч”, Другої, Третьої симфоній Лятошинського. Тема життя і смерті, людської долі й історії, глибинної спільності, рівності всіх народів і творчого безсмертя стали головними в художній спадщині Лятошинського і Шостаковича, зробивши її надбанням світового мистецтва.

Отже, вступивши в складні й суперечливі стосунки з владою, обидва митці пронесли через усе життя високий кодекс моралі, залишаючись гранично чесними в головному – своїй творчості.

Третій розділ “ТВОРЧІСТЬ Б. ЛЯТОШИНСЬКОГО І Д. ШОСТАКОВИЧА КРІЗЬ ПРИЗМУ СТРУКТУРНОЇ ТИПОЛОГІЇ” присвячений, згідно з теоретичною моделлю, розробленою в дисертації, наступному щаблю порівняльно-типологічного методу аналізу – структурній типології, що розглядає