як об’єкт вивчення творчість, музичну спадщину композиторів. В рамках історико-типологічного дослідження важливого значення набувають синхронний та діахронний аспекти, які дозволяють, з одного боку, порівняти твори, написані в конкретний період часу (20-ті, 30-ті роки тощо), а, з іншого, прослідкувати художню еволюцію творчості композиторів.
Пошук
Лятошинський і Шостакович: порівняльно-типологічний аналіз творчості
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
32
Мова:
Українська
При аналізі творчості композиторів ми спирались також на загальноприйняту її класифікацію за періодами, вивчаючи кожен з них за такими параметрами: 1) звернення до певного кола образів, 2) сфера жанрових пошуків, 3) превалювання характерних “типів виразності”, 4) рівень музичної драматургії, 5) естетико-філософська концепція.
Перший підрозділ “РАННІЙ ЕТАП ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМПОЗИТОРІВ” розглядає цей період як “джерело” усього подальшого музичного розвитку композиторів, яке не тільки сфокусувало індивідуально-самобутні риси їх стилю, але й заклало фундамент художнього методу кожного з митців.
Розглядаючи ранні етапи творчості як самостійні об’єкти дослідження, можна виділити типологічно спільні “драматургічні” і “композиційні” закономірності їх розвитку. В обох випадках в даних періодах слід підкреслити по дві кульмінаційні зони: І – вершина-джерело – перші симфонії Лятошинського і Шостаковича, ІІ – оперні твори композиторів (“Золотий обруч” і “Ніс”), які підсумовують перший етап розвитку. Цікавим уявляється факт наявності двох провідних “драматургічних” ліній у творчості кожного з митців. Це конфліктно-драматична, що характерна для музичної спадщини обох авторів, і епічна – у Лятошинського, гротескно-сатирична – у Шостаковича. Також відзначимо, що кульмінацією першої (конфліктно-драматичної) лінії на ранньому етапі стали симфонії двох композиторів, а вершиною-підсумком другої – відповідно епіко-героїчної та гротесково-сатиричної – “Золотий обруч” Лятошинського і “Ніс” Шостаковича.
Спільним для творчої спадщини майстрів є звернення до широкої жанрової палітри – від опери, симфонії до вокальної та інструментальної мініатюри. Спектр стилістичних впливів у творчості Лятошинського і Шостаковича широкий і багатоманітний. Разом з тим, тут також можна побачити ряд типологічно спільних моментів. З одного боку, це викликано орієнтацією на музичну спадщину російських і західно-європейських композиторів-класиків (у широкому значенні), що було пов’язано з солідною професійною підготовкою обох авторів. Другий аспект типологічних збігів був обумовлений звертанням до сучасних течій і напрямків, які домінували на той час у мистецтві. Це перш за все спрямування романтичної і постромантичної епохи.
Одна з найважливіших тем романтичного мистецтва “Людина і світ” стає центральною у творчості Лятошинського і Шостаковича, набуваючи надзвичайної гостроти й актуальності. Зв’язки з романтичним стилем у творчості Лятошинського і Шостаковича можна простежити на декількох рівнях, а саме, у втіленні принципів симфонічної драматургії і композиції, що реалізовані за допомогою лейтмотивної і монотематичної систем, а також у зверненні до певних історико-стильових витоків. Принцип романтичних антитез, що лежить в основі конфліктного типу драматургії, став найважливішою складовою творчого методу обох композиторів. Його зародження відбувається в перших симфоніях Лятошинського і Шостаковича, що стали своєрідним “трампліном” усього подальшого розвитку музикантів.
Заснована на контрастних зіставленнях, поляризації образних сфер, художня концепція перших симфоній вбирає різні аспекти освітлення життєвих реалій оточуючого середовища. Лятошинський бачить “свій світ” крізь призму романтичної (у широкому розумінні) лірики від хрупкої витонченості до патетико-драматичної піднесеності. Образна шкала Першої симфонії Шостаковича охоплює величезний діапазон явищ, де поряд з глибоким трагізмом і траурною приреченістю присутні яскраво театральні і гротесково-пародійні образи.
Продовжуючи традиції лірико-психологічних драм П. І. Чайковського, обидва композитори звертаються до жанрового типу симфонії-драми. При цьому драматургічно-композиційна трактовка сонатно-симфонічного циклу в кожному випадку індивідуальна і самобутня.
Спрямування постромантичної епохи знайшли яскраве втілення у найбільш суттєвих її стильових напрямках – символізмі та експресіонізмі. “Магнітне поле” символізму залучило до своєї орбіти молодих Лятошинського і Шостаковича. Але якщо символізм стає для Лятошинського одним з найважливіших чинників формування його творчої індивідуальності, художнього методу в цілому, то Шостакович відчув вплив даного напрямку лише на ранньому етапі розвитку. Перш за все це стосується творчості геніального символіста О. Скрябіна, що виявилося як на рівні концепції, драматургії, так і власно музичної мови молодих авторів.
Вплив скрябінської філософії відчутний в драматургії фортепіанного циклу Лятошинського “Відображення”, заснованій на наскрізному розвитку і трансформації трьох образних сфер – об’єктивної, суб’єктивної та ідеальної. Образ скрябінської мрії став одним з витоків втілення сфери ідеального в творчості обох митців. Більш конкретні життєві прояви символістських спрямувань в музиці Шостаковича пов’язані зі зверненням до революційної символіки, яка знайшла відбиття в його Першій фортепіанній сонаті, Другій та Третій симфоніях.
Впливи скрябінського стилю відчуваються і на рівні музичної мови. Це такі якості тематизму Лятошинського, як вибагливість мелодичного малюнку, який сполучає у собі риси інструментальності з декламаційно-мовною виразністю, насиченість дисонантними звучаннями, ритмічна гнучкість з переважанням тріольних і пунктирних ритмоформул. Стилістика О. Скрябіна помітна і в деяких ранніх опусах Шостаковича, як то в прелюдії №3 ор. 2, Тріо ор. 8, Сонаті для фортепіано ор. 12, в ІІІ частині Першої симфонії. Подібна спроба лишилась приналежністю раннього стилю Шостаковича, не знайшовши продовження в подальшому. На відміну від Шостаковича, Лятошинський пережив глибоке захоплення символізмом, написавши в 1922-1924 роках 24 романси на тексти поетів-символістів.
Другим аспектом відображення постромантичних тенденцій став експресіонізм з його вкрай загостреним, трагічним сприйняттям розладу між особистістю і світом. У творчості Лятошинського естетико-стильові ознаки даного напрямку втілились у таких творах 20-х років, як Соната для скрипки і фортепіано ор. 19, Третій квартет