Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти

Навчання, один із найважливіших компонентів вихованості людини, − фактор формування особистості, але не визначальний. Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих. Про це влучно сказав російський невропатолог, психіатр і психолог В. Бехтєрев: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і формуванню та зміцненню її волі. Звідси зрозуміло: якою б освіченою не була людина, та коли розум її не відзначається певною гнучкістю, якщо почуття її залишилися на рівні глибокого егоїзму, якщо вона, зрештою, не має і волі, то вся її освіченість з погляду загальної користі буде лише баластом, і не більше. Якщо, з іншого боку, людина з освітою протягом свого розвитку отримує невідповідне спрямування почуттів і волі, то її освіченість може стати лише засобом задоволення особистих бажань і в цьому розумінні слугуватиме лише формуванню шкідливого члена нашого суспільства».

Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:

у широкому соціальному − це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;

у широкому педагогічному − це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;

у вузькому педагогічному − це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;

у гранично вузькому − це розв’язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.

Виховання як педагогічна категорія має три суттєвих ознаки: цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця, соціально-культурного ідеалу; відповідність процесу виховання певним соціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдські цінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпати всі сфери психіки людини, творчо формувати і всебічно розвивати їх протягом всього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути комплексним, планомірним і організованим.

Виховання − це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.

Із цього визначення зрозуміло, що об’єктами виховного впливу є: свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери, навички та звички вихованої поведінки в умовах повсякденної та професійної діяльності, самовдосконалення. 

Отже, мотиви є спонукальною силою дій і вчинків вихованця. Основним смислом і провідною ідеєю всієї виховної роботи має бути формування і постійний розвиток у вихованців мотивації до творчого самовдосконалення позитивних рис своєї особистості й нівелювання негативних. 

Серед мотивів навчання виділимо мотиви пізнавального інтересу і мотиви обов’язку та відповідальності. Мотиви інтересу виявляються в прагненні студента глибше проникнути в суть явища, що вивчається. Мотиви обов’язку пов’язані насамперед з усвідомленням суспільної й особистої необхідності у зв’язку з майбутньою професією.

До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.

Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними та соціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне чи трудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне тощо.

Ідеал виховання − це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Упровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця. Вихованець, який не має мінімуму інструментальних (певних професійних знань, навичок і вмінь), неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.

Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу, відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. Проаналізуємо зміст тих законів, які проявляються в більшості освітньо-виховних систем.

• Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів, методів виховання виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання.

Звідси випливає така закономірність виховання: найбільш успішно виховання проходить у природному для нього національному середовищі з урахуванням національного менталітету вихованця. «Мова народу кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У