Міжнародна економіка

навстановлення,змінуабоприпиненняїхніхвзаємнихправіобов’язківу зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в угоді (контракті), належать такі:

1. Ціна та загальна вартість угоди (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість

виконаних робіт, наданих послуг) згідно з угодою (контрактом) та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та терміни фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії – ―на

вимогу‖ й ―умовна‖, умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Правильністьвизначеннявалютно-фінансовихумовприукладанні

зовнішньоекономічноїугоди–запорукаефективностіздійснення зовнішньоекономічних операцій.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального

механізмувалютнихрозрахунківміжкраїнами.Тількивмежахокремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині

 

механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торгівельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгівельної палати (Париж).

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

§ безпосередній (повний розрахунок) – повна оплата товару до моменту чи в момент  переходу  товару  або  товаророзпорядчих  документів  у  розпорядження

покупця;

§ розрахунок у кредит (з розстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Типи міжнародних розрахунків.

1. Національною валютою:

• торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;

• напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):

• торгові, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Клірингові розрахунки:

• міжнародні платіжні угоди клірингового типу – угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань.

4. Золото:

• використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1. Специфіки суб’єкта:

• між конкретними контрагентами;

• між банками;

• між банком і контрагентом;

• між державою і банком;

• між державами.

2. Взаємодії суб’єктів:

• напряму;

• через посередників.

3. Від об’єкту:

• торговельні операції;

• інвестиційні операції;

• некомерційні операції.

4. Умови розрахунків:

• готівкові;

• з наданням кредиту.

3. Світова економічна криза 2007-2010 років показала, що переважне використання у міжнародних розрахунках валюти однієї країни(зокрема, долара США) несе в собі значні ризики для всієї системи цих розрахунків, залежність її від стану економіки країни - емітента. Тому доцільно використовувати у міжнародних розрахунках окремі регіональні валюти (євро, російський рубль, китайський юань

 

тощо) або створити колективну міжнародну розрахункову грошову одиницю на зразок СДР, виходячи з певного "кошика" окремих регіональних валют.

Використовуються такі основні форми міжнародних розрахунків:

1.  Акредитив  -  це  доручення  однієї  кредитної  установи  іншій  здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.

Акредитивом  може  бути  зобов'язання  банку,  видане  ним  за  дорученням

клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити його платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

Урозрахункахзазовнішньоторгівельнимиопераціямивикористовують

документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується "Уніфікованими правилами та звичаями акредитивів" (Uniform Customs and Practice for Documentary Credit - UCPDC), розробленими Міжнародною торговельною палатою, до яких приєднались понад 160 країн світу.

Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки  буде  здійснено  в  формі  документарного  акредитива.  У  контракті

зазначені банк-емітент, який відкриває акредитив; авізуючий банк, що сповіщає експортера про відкриття акредитива, та виконуючий банк - банк, який наведено в акредитиві як платника бе-нефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів передбачених акредитивом. Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після цього банк-емітент направляє акредитив

іноземному банку, що обслуговує експортера (авізую-чий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива. Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує  товар,  а  потім  разом  з  транспортними  документами  передає  інші

документи, передбачені умовами акредитива, у свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення і пересилає банку-емітенту для оплати. У супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок

експортера. Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.

Акредитив для імпортера передбачає:

- високу комісію;

- використання