Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І

Практичне значення роботи. Дана курсова робота може бути використана при підготовці до семінарських занять з історії слов’янських народів, історії Росії, до уроків з всесвітньої історії в школі, для написання інших наукових робіт.

Структура роботи. У вступі позначена актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання поставленої проблеми, поставлено хронологічні та географічні межі і подано короткий історіографічний нарис. У першому розділі розповідається про політично-адміністративні реформи, їх позитивні та негативні наслідки. В другому розділі розповідається про податкові та військові перетворення за часи правління Петра І. В третьому розділі розповідається про перетворення в області культури під час петровських реформ. У висновках викладено коротку оцінку стану питання з даної теми.

 

Прийшовши до влади в 1689 р., Петро І успадкував традиційну систему управління XVІІ ст. – з Боярською думою і приказами як центральними установами. За своєю суттю це були складові частини системи управління станово-представницької монархії, проте з цього часу в політичній структурі все чіткіше проявлялася еволюція в бік зміцнення абсолютизму від старої ординської моделі яка панувала на території Московії з середини 13 століття до 1689 року, на модель схожу на французьку модель правління Людовіка 14 [1; c. 150].

Перша нова установа, із заснування якої слід починати історію політично-адміністративних реформ кінця XVII – першої чверті XVIII ст., – Преображенський приказ – був створений на початку 1695 р. Він був типовою установою перехідного періоду, в якому нове тісно перепліталось із старим. Подібно до старих приказів Преображенський приказ був установою багатофункціональною. Але він докорінно відрізнявся від них тим, що в галузі політичного розшуку його діяльність не обмежувалась рамками якої-небудь частини чи області країни, а поширювалась на всю державу і відповідно йому підкорялися по цій лінії всі решта центральні і місцеві установи. На початок 1697 р. в ньому опинились об’єднаними: керівництво боротьбою з політичними противниками Петра І, управління Преображенським і Семенівським полками і охорона громадського порядку в Москві. Передача у відомство Преображенського приказу виключного права суду по політичних злочинах відразу поставила його вище інших приказів, дала право за доносом арештувати будь-кого незалежно від його соціального і службового становища. Зв'язок з царем і незалежність від інших установ він зберіг протягом всього правління Петра І.

Першою значною політично-адміністративною реформою була міська. Початок їй покладено двома указами 30 січня 1699 р. Перший із них, повідомляючи, що торгово-промисловому і всьому посадському населенню Москви створюються „приказные волокиты” і збитки, через що „окладные многие доходы учинились в доимке”, вилучав московських гостей, торгових людей гостиної сотні і жителів палацових і чорних слобод з відання приказів (їх було вісім) і воєвод і передавав у відання у відношенні збору всіх податків і суду виборним з їхнього ж середовища особам – бурмістрам, що входили в самостійний орган управління – Бурмістерську палату. Остання ставала і центральним органом управління для посадського населення всієї Російської держави. З листопада того ж року Бурмістерська палата одержала назву Ратуші.

Другий указ 30 січня 1699 р. проголошував утворення органів міського управління на місцях, мотивуючи їхню необхідність прагненням звільнити посадське населення від утисків, насильств із боку воєвод і дрібних приказних чинів, через що знову ж таки порушувалося планомірне надходження податків у скарбницю і їхнє зростання. Однак, на відміну від першого указу, що засновував Бурмістерську палату незалежно від волі населення Москви, вибір бурмістрів і заснування земських ізб на місцях передавалися на розсуд самих торгово-промислових людей міст, палацових і чорних сіл і волостей з одною обов'язковою умовою, що за „милость и призрение великого государя”, тобто за створення органів самоврядування, посадське населення на місцях повинно сплачувати прямі податки в скарбницю в подвійному розмірі. Опитування міст виявило незабаром, що переважна більшість з них відмовилися прийняти реформу на таких умовах. Через такий поворот справи уряд відмовився від збору податків у подвійному розмірі, але указом 20 жовтня 1699 р. реформа була зроблена обов'язковою і введена повсюдно.

Ця реформа мала на меті збільшення доходів казни шляхом впорядкування збору прямих і непрямих податків, а також пожвавлення ремесла, промисловості і торгівлі. На думку Молчанова, створення центрального органу міського самоврядування – Бурмістерської палати, чи Ратуші, означало появу головної державної каси, куди надходили збори з міст всієї країни і звідки вони потім витрачалися за вказівкою царя на загальнодержавні потреби, головним чином на підготовку і ведення війни [12, с. 129]. За словами ж Ключевського, московська ратуша звітувала відразу царю, минаючи прикази, і стала чимось на зразок міністерства міст і міських зборів [9, с. 140].

Крім міської реформи, яка запровадила нові установи, Петро І зі своїми прибічниками