Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І

Першим „прибыльщиком” був О. О. Курбатов, дворецький Б. П. Шереметьєва. Він запропонував Петрові І проект про гербовий папір, який, як важливе джерело державного прибутку, і був введений з 1 березня 1700 р. Зміст нововведення полягав у тому, що всі приватні акти повинні були укладатися не на звичайному папері, а на папері, в правому куті якого розміщувався герб – двоголовий орел (звідси – „орленая бумага”). Наявність герба робила папір значно дорожчим [14; c. 103]. Також було впорядковано стягнення печатного мита, яке збиралося за засвідчення всіх актів новою спеціальною „орловою воротною печатью” (печатка із зображенням орла; дяк носив її на шнурку, на вороті).

Відбулося значне зростання державних податків і повинностей. В основному це стосувалося селян і посадських людей. Повинності були декількох видів: 1) людські (рекрути) ; 2) відробіткові; 3) підводні; 4) кінні; 5) постійні; 6) натуральні (провіантом, фуражем і т. д.) ; 7) грошові (постійні і екстраординарні) [1, c. 134]. Крім сплати старих стрілецьких, ямських і полоняничних грошей, селяни повинні були виплачувати і нові податки – драгунські, корабельні, рекрутські, підводні та ін. Існували станові податки, тобто ті, які платили окремі стани.

Починаючи з 1704 р., з’являються один за одним нескінченний ряд нових податків, придуманих „прибыльщиками”: мірошницький, лазневий, льоховий, бджолиний, з бороди, з розкольників, з візників, з весіль, з постоялих дворів, з найму будинків, помірний, вєсчий, хомутейний, подужний, шапковий, шевський, шкірний, криголамний, водопойний, трубний з печей, привальний і отвальний з плавних суден, з продажу їстівного, з гарбузів, огірків, горіхів, та інші „мелочные всякие сборы”. Кількість всіх податків сягала 70.

Збільшились непрямі податки. До попередніх державних монополій (смоли, соди, ревеню, клею) додалися нові: сіль, тютюн, крейда, дьоготь, риб’ячий жир, сало і дубові труни. Соляна монополія була особливо важка для населення, оскільки сіль продавалася вдвічі дорожче підрядної ціни.

Тягарем були й екстраординарні повинності, як правило змішані: натурально-грошові, грошово-відробіткові, підводно-грошово-відробіткові і т. д. Характерною рисою таких повинностей були доплати грішми, без чого не обходилися відправки провіанту, рекрутів, робітників, коней [1, c. 134-135].

Вкрай важкими для селян були рекрутська і відробіткова повинності. Тисячі людей щороку призивали на довічну службу в армію і флот. Тільки рекрутами з 1705 по 1725 р. було взято не менше 400 тис. осіб. Крім того, відбувалися постійні примусові мобілізації на роботи по будівництву кораблів, фортець, верфей, Петербурга, прокладення доріг, каналів і т. п. Тисячі людей гинули від хвороб, виснаження, непосильної праці [7, c. 313].

Не менш обтяжливими були й інші повинності. На селянських підводах до театру воєнних дій доставлялись продовольство, фураж, озброєння, спорядження, боєприпаси, а інколи й рекрути. Особливо руйнівною була постійна повинність – обов’язок населення надавати квартири рекрутам і утримувати їх при формуванні в полки. У міру потреби із селян збирались мука, крупа, сухарі, сало, овес, сіно та інші сільськогосподарські продукти, необхідні для постачання армії.

Збір податків і недоїмок проводився по декілька разів на рік і зазвичай супроводжувався нестримним свавіллям і жорстокістю влади. Незважаючи на непосильний податковий тягар, що призвів до зубожіння, втечі сотень тисяч селян, збройних виступів і повстань, суттєво поповнити казну все одно не вдавалося [7, c. 314].

Уряд, відчуваючи велику потребу в грошах і розраховуючи на приріст населення, вирішив у 1710 р. провести новий перепис, який виявив зменшення населення на 20% порівняно з 1678 р. Основна причина виявленої „пустоти” полягала у втечі селян. Але разом з тим мало значення і приховування кількості дворів, оскільки одиницею обкладання був двір. Щоб зменшити кількість платників, поміщики часто об’єднували кілька сімей родичів, а інколи і чужих один одному людей в один двір.

Соціальне значення податкової реформи полягало в тому, що вона стала найважливішою після Уложення 1649 р. віхою в розвитку кріпосного права в Росії. Подушна реформа поширила кріпосну залежність на прошарки населення, які все ще вважалися вільними (гулящі люди) або мали можливість отримати волю після смерті пана (холопи). Тепер і ті, й інші навічно ставали кріпаками. Важливий її наслідок полягав і в утворенні розряду державних селян, до якого ввійшли такі категорії населення, які нікому особисто не належали, тобто не перебували в кріпосній залежності, – чорносошні селяни Півночі, однодворці південних повітів, пашенні люди Сибіру і ясашні люди Середнього Поволжя, загальною чисельністю біля 1 млн. душ чоловічої статі. Державних селян зобов'язали понад подушний податок платити державі 40-копійчаний оброк. Вважалося, що саме таку феодальну ренту стягували з кожної чоловічої душі