Недостатнiсть кондицiонуючої функцiї дихального апарату при легенево-серцевих захворюваннях (крiтерiї, градацiя, дiагностика, корекцiя)

НЖЄЛ в системi ВТРS розраховувалася за формулою Всесоюзного НДI пульмонологiї: НЖЄЛ=0. 052*P-0. 029*B-3. 2 для чоловiкiв;

НЖЄЛ=0. 049*P-0. 19*B-3. 9 (3) для жiнок, де Р- зрiст обстежуваного, см; В – вiк, в роках. Спiвставлення фактичних значень ТВАП та МКЄ з iх належними величинами давало можливiсть судити про стан КФДА конкретно у обстежуваної особи.

2. Оцiнка зовнiшнього дихання здiйснювалася за допомогою спiрографа Метатест-1. При цьому визначалися ЖЄЛ i її компоненти – ДО, РОвид, ЗОЛ (залишковий об’єм легень), ЗЄЛ (загальна ємкiсть легень) та ЖП – життєвий показник, а також ОД, ЧД i резерв дихання (МВЛ-ХОД), тест Тiффно, МШвид, МШвд, за загальноприйнятими методиками (Б.С. Вотчал, М.А. Магазаник, 1965; М.А. Дегтярьов, Г.Д. Хасiс, 1970; А.Г. Дембо, Ш.М. Шапкайц, 1975; О.Б. Кирюхiн, 1979; Н.Н. Канаєв, 1975). Ступiнь рестриктивних порушень визначався за спiввiдношенням ЖЄЛ/НЖЄЛ, а обструктивних – МШвид/ЖЄЛ, що дає можливiсть за спецiальною дiаграмою визначати наявнiсть, форму i ступiнь вентиляцiйної недостатностi (А.О. Навакатикян, А. Марiн, 1977; Л. Шик та iн., 1980; Н.Г. Русак, Г.I. Черницький, 1970).

3. Серцево-судинна система оцiнювалася електрокардiографiчно у спокої i при велоергометричному навантаженнi на велоергометрi Київського заводу медтехнiки з частотою педалювання 60/хв протягом 5 хвилин при загальнiй потужностi роботи, яка виконується, 100 вт. Центральна гемодинамiка – методом тетраполярної реогрфiї за допомогою реоплетизмографа РПГ-2-02 та 4-х канального електрокардiографа за Кубiчеком у модифiкацiї Пушкаря (Ю.Т. Пушкар, В.М. Большов та iн., 1977) з визначенням ударного (УО) та хвилинного об’єму кровi (ХОК), в мл, з нiвелюванням iндивiдуальних коливань, зумовлених розбiжностями в зрiстi та масi тiла, шляхом визначення серцевого iндексу – СI (I.А. Гундарєв, Ю.Т. Пушкар, 1983). Окрiм цього, паралельно з реєстрацiєю частоти пульсу (ЧП), артерiального тиску (АТ) та ТВАП проводилися клiнiчнi проби – ортостатична, клiностатична, з затримкою дихання на вдосi, з фiзичним навантаженням, загальноприйнятими в клiнiчнiй практицi методами i пробою з вдиханням холодного повiтря.

4. Дослiдженнями охоплено загалом 776 хворих з патологiєю органiв дихання та кровообiгу. Дiагноз установлювався на пiдставi клiнiчних, рентгенологiчних та лабораторних даних, а також спецiальних функцiональних та iнструментальних методiв дослiдження.

Контролем служила група iз 346 практично здорових осiб аналогiчного вiку (вiд 20 до 50 рокiв), якi пiд час профогляду i в день обстеження не висловлювали нiяких скарг i вважали себе здоровими людьми.

Група хворих на пневмоконiоз складалася iз 318 осiб. Дiагноз пневмоконiоза та його рiзновиди установлювався з врахуванням профмаршруту, даних об’єктивного обстеження, а також лабораторних, функцiональних методiв дослiдження з обов’язковою рентгенографiєю, а за необхiднiстю – i томографiєю.

При установленнi етiопатогенетичних рiзновидностей пневмоконiозу -силiкозу, антракозу та антрако-силiкозу використовувалася загальноприйнята “Класифiкацiя пневмоконiозiв” (1971). Аналогiчним чином установлювався дiагноз хронiчного бронхiту у 63 хворих.

Група хворих на бронхiальну астму складалася iз 52 осiб з типовим перебiгом захворювання. Хворi з супутнiми запальними захворюваннями (пневмонiї, бронхоектази, абсцеси) виключалися з нагляду. У переважної бiльшостi хворих – 86% вiдмiчалася iнфекцiйно-алергiчна, у 14% – атопiчна форма бронхiальної астми. Тривалiсть захворювання коливалася вiд 3 мiсяцiв до 20 рокiв.

Хворих на IХС обстежено 170 осiб вiком вiд 40 до 70 рокiв. У 42 осiб в процесi клiнiчного (включаючи опитник Роуза) та iнструментального (велоергометричного) обстежень було виявлено стенокардiю напруження I-II функцiонального класу. У 41-iнфаркт мiокарда в гострому перiодi, у 43-в пiдгострому, у 44-iнфаркт мiокарда в перiодi рубцювання.

Хворi на ревмокардит складали групу iз 71 особи зрiлого вiку, iз них 30% жiнок та 70% чоловiкiв. Дiагноз установлювався також на пiдставi лабораторних клiнiчних, рентгенологiчних, електрокардиографiчних та лабораторних дослiджень.

На пiдставi одержаних даних в усiх хворих було дiагностовано віковий ревмокардит I і II ступеня активності з різними пороками клапанiв. Однак при аналiзi фактичного матерiалу рiзновидностi порокiв не враховувалися, оскiльки такого роду дослiдження ранiше вже проводилися (Дорошенко I.I., 1973).

Пiд наглядом перебували 82 хворих на гiпертонiчну хворобу I-II стадiй, iз них 60% жiнок, 40% чоловiкiв зрiлого вiку. Дiагноз установлювався на пiдставi загально-прийнятих методiв дослiдження. Усi хворi пневмотермокалориметрiчному обстеженню пiдлягали не менше 2 разiв – на момент надходження до клiнiки та пiд час виписки, що склало близько 3104 числових значень ТВАП, МКЄ, ПКI. З врахуванням iнших функцiональних показникiв кардiореспiраторної системи загалом математично оброблено понад 20000 цифрових величин.

Фактичний матеріал статистично оброблявся з вичисленням середніх аріфметичних величин та їх помилок, вiрогiдностi розбiжностей за коефiцiєнтом t Стьюдента, непараметричного критерiю iнформативностi Кульбака, а частину його пiддано кореляцiйно-регресивному аналiзу. Розрахунок робився за допомогою IВМ- спiльного комп’ютера, формувалася база даних типу dbf, модулi типу ехе компiлiювалися за допомогою мови Clipper Summer 87» (Н. I. Сухов, 1994).

 

 

1. Пневмокалориметричний спосiб дiагностики недостатностi КФДА.

Розробка способу базувалася на вивченнi та оцiнцi тепло- i холодогенних властивостей дихального апарату, що визначали його кондицiонуючi можливостi за рiзних умов та станiв.

За критерiй недостатностi було обрано так званий пневмокалориметричний iндекс