Українська радянська державність в контексті реалізації більшовицької моделі централізованої держави. 1918 - 1929 рр. (історичні аспекти проблеми)

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

МАРЦЕНЮК Лариса Миколаївна

 

 

Спеціальність 07. 00. 01 -- історія України

 

 

Київ – 1998

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана в КРИВОРІЗЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ ІНСТИТУТІ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ УКРАЇНИ

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Горбань Юрій Андрійович, Київський університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української історії та етнополітики

Офіційні опоненти: Білас Іван Григорович, доктор історичних наук, доктор права, професор кафедри міжнародного права інституту міжнародних відносин київського університету імені Тараса Шевченка, народний депутат України Верменич Ярослава Володимирівна, кандидат історичних наук, старший співробітник інституту історії України НАН України.

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН Історії.

Захист відбудеться “ 25 ” грудня 1998 р. о 10-00 год.

На засіданні спеціалізованої вченої ради К 01. 01. 38. Київському університеті імені Тараса Шевченка (252601, м. Київ: вул. Володимирська, 60, кімн. 349).

З дисертацією можна ознайомиться у науковій бібліортеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252601, м. Київ: вул. Володимирська, 60, кімн. 10). 

Автореферат розісланий “ 23 листопада ” 1998 р. 

 

 

Актуальність дослідження. Державотворчі процеси сьогодення активізували вивчення проблем, пов'язаних з осмисленням історичного досвіду минулого. Особливого значення за умов розбудови української державності набуває проблема аналізу тих процесів, що відбувалися в політичному житті України в 1918 -- 1920-ті роки і фактично призвели її до перетворення на автономію в межах псевдофедеративної союзної держави. Потреба об'єктивної, зваженої оцінки подій у зазначений період, оцінки, звільненої від ідеологічних нашарувань, визначає актуальність теми в науково-теоретичному плані. 

Актуальність проблеми зростає у зв'язку з тим, що за умов загострення системної кризи в країні в свідомості пересічних громадян соціально-економічні негаразди пов'язуються з незалежністю України. Як наслідок, зростає ностальгія за союзним минулим та дедалі більше поширюється так званий синдром нероздільності з Росією. Ідеї нового варіанту відродження «співдружності» пропагують переважно представники деяких партій «лівого» спрямування. Перелічені обставини не сприяють консолідації української нації і є негативними чинниками українського державотворення.

Низький рівень національної свідомості, що є наслідком імперської ідеології, несконсолідованість політичних сил навколо національної державницької ідеї за сучасних умов мають певні паралелі з періодом 1918 – 1920-х років. Піднесення національно-визвольного руху та розпад Російської імперії 1917 року надавали українському народові шанс зреалізувати ідею державної самостійності. Але багатовікова бездержавність та низький рівень національної свідомості зумовили внутрішні чинники, які при взаємодії із зовнішніми призвели до поразки українських національно-визвольних змагань 1918 -- 1920 років та до насильницького втягнення України до радянської системи. Але незважаючи на те, що Українська СРР не постала як результат волевиявлення українського народу, радянська форма державності за умови консолідації політичних сил національної орієнтації надавала можливість збереження власної незалежної держави, що регулює стосунки з Росією в площині міжнародних відносин. З'ясування справжніх причин того, чому зазначена можливість не була зреалізована на практиці, робить дослідження, на думку дисертанта, актуальним не тільки в науково-пізнавальному, але і в практично-політичному плані. Досвід минулого необхідно враховувати в сучасній практиці - через його критичне узагальнення та наукове осмислення. 

Виходячи з того, що українська радянська державність була нерозривно пов'язана і залежала від реалізації на практиці більшовицької концепції багатонаціональної держави, предметом дослідження обрано науковий аналіз процесів та явищ історичного значення, пов'язаних з державно-політичним статусом України під час так званого об'єднавчого руху республік і в системі союзної держави. 

Об'єктом дослідження стали архівні та опубліковані матеріали вищих органів влади та управління УСРР, РСФРР, СРСР та партійних органів; твори В.І. Леніна з національного питання, його промови та листи, написані впродовж 1903 -- 1922 років; промови і статті інших державних та партійних діячів, періодична преса. 

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1918 -- 1929 роки з ретроспективним аналізом формування теоретичних засад більшовицької національної політики, починаючи з моменту заснування партії. 

Методологічні принципи, якими керувався автор, виходять з вимог всебічного аналізу історичних процесів та явищ у всій їх суперечливості та неоднозначності:

-- об'єктивний аналіз процесів та явищ суспільного життя, вільний від коригувань під політичну чи будь-яку іншу кон'юнктуру; 

-- науковий плюралізм, який виключає будь-чию монополію на наукові істини; 

-- критичне ставлення до об'єкта дослідження; 

-- порівняльний аналіз, якщо йдеться про однотипові, одношерегові об'єкти дослідження; 

-- аналітичний підхід, вільний від однозначних оцінних визначень, тим більше емоційних, які нехтують об'єктивною багатогранністю історичних процесів та явищ; 

-- широкомасштабний історичний синтез, який дозволяє розширити поле історичного дослідження, збагатити історію знаннями з інших галузей науки. 

Стан наукової розробки проблеми. Досліджуючи проблему, дисертант враховував науковий доробок вітчизняних і зарубіжних істориків, політологів та істориків права. З урахуванням специфіки політичної ситуації, яка зумовлювала підхід до розв'язання національно-державної проблематики, виокремлюються етапи в розвитку радянської історіографії, характеризуються їх особливості. 

Висвітлення окремих аспектів поставленої в дисертації проблеми започатковано в публікаціях 20-х років переважно істориками