+3 8(066) 185-39-18
fй тому ж нарисі чи розповіді зі світлими чи побутово- комічними. Соціальні романи Діккенса – ціла енциклопедія англійського життя. Він продовжив традиції письменників XVIII ст. – Філдінга і Смолетта, традиції романтиків, органічно включивши їх в свою художню систему. Романи письменника стали художніми символами Англії вікторіанської доби.
Реалістичний роман виник з побутової літератури. Соціальні романи Діккенса зображують правдиві і яскраві картини життя капіталістичної Англії. Завдання соціального роману полягало у важкості знайти в повсякденному житті конфлікти достатньої глибини, які могли показати справжнє обличчя сучасного суспільства. Визначальною рисою такого роману було те, що добро завжди перемагало зло і головний герой, будучи високоморальною людиною, вкінці досягав своєї мети. К. Шахова наголошує на тому, що Діккенс «був художником перехідного періоду, сполучав риси двох напрямів – романтизму і реалізму, а ще до того – певні елементи просвітницького реалізму, готики і сентименталізму», «усі ці складові… становили цілісність, яка є своєрідною індивідуальною манерою цього майстра»[22, 135]
Діккенс – один з перших зобразив життя людей в жахливих умовах тогочасної буржуазної цивілізації, викриваючи в своїх творах волаюче протиріччя між бідністю і багатством. Він писав про те, що добре відомо кожному: про сімейне життя, про сварливих дружин, про картярів і боржників, про знедолених дітей, про хитрих і спритних жінок, які зваблюють легковажних чоловіків.
16 романів письменника відбили складну еволюцію, яку він пройшов протягом творчого життя:
гуморист і доброзичливий карикатурист – початок творчого шляху романтик-мрійник, що прагнув Правди, суворий реаліст, який відобразив глибо-кі соціальні, політичні, економічні проблеми Англії.
Впливу його творчості зазнали письменники Ф. М. Достоєвський, М. В. Гоголь, І. С. Тургенєв та інші. У Діккенса немає випадкових персонажів, кожен із них відіграє свою роль, втілюючи авторську ідею. Олівер Твіст мислиться автором як алегоричний образ добра, яке не може бути заплямованим, бо тоді воно не було б уже добром; добром, що протистоїть злу. Автор пішов далі, зробивши Олівера і його переслідувача Монкса не просто антагоністами, а ще кровно спорідненими людьми – братами, надавши конфлікту особливої гостроти: добро і зло – дні сторони людської душі. «Діккенс-романтик утверджує добро, Діккенс-реаліст починає уважно вдивлятися в психологію своїх «темних» героїв», – зауважила Є. Генієва [2, 122].
Діккенс, хоч іноді й ставить своїх симпатичних, веселих героїв у скрутні становища, але передусім він стверджує повноту і радість буття. Палітра митця променіє теплими, світлими барвами. Щедрий гумор, доброзичлива іронія передають читачеві частку життєвого оптимізму автора. Життєрадісне світовідчуття Діккенса відсуває в його ранніх творах на другий план темні сторони дійсності. Письменник не обминає їх, однак він переконаний у переможній силі добра. Ця впевненість майстерно розкривається у найрозмаїтіших відтінках гумору, в образах чистих, щиросердних людей, часто-густо дивакуватих на тлі загального духовного зубожіння. Вона знаходить художній вираз у сюжетах багатьох романів і повістей, що ведуть персонажів крізь кумедні та сумні пригоди до неодмінно щасливого фіналу. Щоправда, навіть у ранніх творах деякі благополучні кінцівки, за штучність яких дорікали прозаїку, з'являлися радше на бажання читачів, ніж за задумом, письменника. Віра в остаточне торжество гуманності над корисливістю, безсоромним егоїзмом, духовною ницістю на довгі роки стане визначальною рисою творів великого митця.
В наступні десятиліття Чарльз Діккенс розгорнув перед читачами грандіозну панораму тогочасного англійського життя. Мабуть, не було такої сфери, якої б не торкнулося перо письменника. Мірою того, як письменник здобував нові свідчення нелюдяності світу визиску й наживи, загострювалося критичне бачення дійсності Діккенсом – гуманістом і реалістом. З гнівним викривальним пафосом пише Діккенс про робітничі доми і приватні школи – справжні катівні для дітей. Письменник зображує жахливі нетрі злочинності – продукту гнобительського суспільства. Безжально оголює він зажерливість і лицемірство обивателів. З іншого боку – сентиментальна казка про те, як чесноти юних героїв врешті-решт винагороджуються багатими доброчинцями. Діккенс – поборник суворої правди ніби сперечається тут із шукачем тихої ідилії. І кінець кінцем потяг до правдивого» соціально-критичного зображення англійського життя перемагає, залишаючи мріям про химерне щастя місце десь на далекому узбіччі оповіді.
Багато особливостей письменницької манери Діккенса пояснюються обставинами його духовного росту.
1. Насамперед, це органічна єдність з англійським народом, з найбіднішими верствами населення.
2. Творчість письменника – яскравий приклад англійського реалізму і відзначається глибоким соціальним аналізом навколишньої дійсності.
3. Шляхи вирішення життєвих і соціальних проблем письменник шукає в морально-етичній площині (риси світогляду: християнське милосердя, культ затишку, уміння тішитися малим, оптимізм, стійкість і навіть жахи й упередженість – усе це пов'язане з народним духом).
5. Діккенс мав два великі таланти: вміння писати смішно та зображувати жахливе. В «Олівері Твісті» (1838), «Ніколасі Ніклбі» (1839) перед нами постають, з одного боку, глибоко правдиві і страшні у своїй майже документальній точності картини безправ'я.
Реалізм Ч. Діккенса – навіть в порівнянні з реалізмом його сучасників в Англії (наприклад, Теккерея або Гаскелл) – надзвичайно своєрідний. Своєрідністю творчої манери Діккенса-реаліста є всі можливі засоби впливу на емоції читача. Карикатура, гротеск, перебільшення, насмішка, відкрита іронія, сарказм, поетична інвектива – усім цим користується письменник при зображенні темного світу і зла. М’який гумор, співчутлива авторська характеристика, поетично припіднятий тон опису, зворушливі, сентиментальні сцени, задушевна інтонація