+3 8(066) 185-39-18
fпро людей, яким притаманні “скупість, байдужість або тупість батьків і безпорадність дітей”, про людей неосвічених, корисливих, жорстоких, «яким навряд чи хоча б одна розсудлива людина доручила б нагляд за конем чи собакою».
Містер Сквірс – цей «гідний педагог», як з насмішкою називає його Ч. Діккенс, – останній негідник і лицемір. Він жорстокий і безчесний. Свій «навчальний заклад» Сквірс голосно йменує «академією Дотбойс-Холл» і повідомляє про те, що віддані йому на виховання хлопці отримають «все корисне, що тільки може дати Йоркшир», будуть знаходитися під «материнською» опікою місіс Сквірс, отримають «широку» освіту і засвоять «необхідні моральні правила». Однак все те, з чим зіткнувся Ніколас Нікльбі, який отримав місце в школі Сквірса, знаходиться в повній протилежності з лицемірними словами про зручності життя і досконалих методах навчання в Дотбойс-Холлі. На цьому протиріччі і заснований комічний ефект шкільних сцен роману: говориться про одне, а відбувається зовсім інше.
Погляди Діккенса в романах залишаються ідеалістичними: він вірить, що людина від природи є доброю, вірить у перемогу добра над злом, нарешті, у можливість братерських взаємин між людьми. За Діккенсом, в утвердженні дієвого принципу моралі у житті соціуму не останню роль мають відігравати не лише християнські цінності, але й церква. У вагу того, що у вікторіанській Британії релігія відігравала не останню роль, ця ідеалістичність, щасливі кінці і справедливість обумовлюються, окрім внутрішніх переконань самого Діккенса, ще вагомим впливом біблійних повчань. Лише, пройшовши через муки випробувань, що посилає їм Господь, Олівер Твіст, Ніколас Нікльбі та Девід Копперфілд отримують винагоду – світле майбутнє. За логікою письменника, життєві поневіряння та страждання мають бути винагороджені. Дидактизм, моралізаторство реалізуються автором послідовно у вирішенні долі кожного з персонажів, яким він дає шанс на виправлення і початок нового життя. Але, враховуючи те, що Чарльз Діккенс не Бог і загальнолюдське всередині нього всеодно майорить, він не може залишити без покарання тих, хто його дійсно заслуговує, то зло, яке вже остаточно заполонило їхні душі позбавляє їх можливості переродження.
Якщо Чарлі Бейтс, «страшенно вражений Сайксовим злочином» знаходить в собі бажання стати чесною і добропорядною людиною, то Монкс, який отримує «можливість спокутувати своє минуле і вийти на чесний шлях» завдяки половині батьківської спадщини, не використовує свій шанс і у Новому Світі: він «проциндрив» гроші, «взявся за старе», потрапив у в’язницю, де й помер.
Твори Діккенса носять відверто дидактичний характер, головне для нього – повчати якомога ширше коло читачів. Письменник доводить, що «урок найчистішого добра» має бути вилучений «із найвідразливішого зла». Автор наголошує, що «принцип добра завжди врешті решт торжествує, незважаючи на несприятливі обставини і важкі перепони».
Таким чином, на загальному реалістичному тлі романів, виписаному надзвичайно рельєфно, ретельно і правдиво, автор висновує за допомогою ряду романтичних прийомів (гіперболи, сатири, шаржу, гротеску, контрастів тощо) дидактичний сюжет про протистояння добра та зла з обов’язковою перемогою останнього у душі людини і в суспільстві. Але, цікава річ, що в романі «Пригоди Олівера Твіста», маскою несправедливого суспільства, прототипом зла, автор увінчує, як потім з’ясовується, рідного брата Олівера, що в свою чергу, виступає породженням добра. Знову ж таки, випливає біблійське порівняння із Каїном та Авелем, вбиваючи рідного брата Каїн покладає на свої плечі неспокутий гріх – позбавити життя ближнього. Монкс знищив докази про походження Олівера, намагався знищити й самого хлопчика, але, маленький Олівер гідно проніс свою життєву ношу і Бог винагородив його.
Мораль залишається основною, стрижневою темою творчості митця. Основі конфлікти, що зав’язуються на сторінках романів, носять саме морально-етичний характер і їхнє розв’язання можливе завдяки втручанню позитивних моральних сил. Його ж мета – «змалювати гурт таких злочинців у всій неприкрашеній реальності, показати потворність їхнього морального обличчя, ницість і нікчемність їхнього способу життя, зобразити їх такими, якими вони є насправді», що, зрештою, є спробою «зробити користь суспільству»[5, 16]. Таким чином, він робить спробу спростувати образи принадних, «прикрашених і спокусливих» злодіїв, що викликають «у простодушних читачів… захоплення і бажання їх наслідувати», викликати відразу до подібного способу життя. З цією метою він відмовляється від використання «розкішних убрань… блиску… яким з давніх часів прикрашали «велику дорогу». «Холодні мокрі нічні лондонські вулиці.. ; брудні, смердючі кишла, вщерть наповнені всіма можливими пороками; вертепи голоду і хвороб, жалюгідні лахміття» тощо [5, 17] покликані відтворити «сувору правду» життя без ілюзій і прикрас.
На думку Діккенса, саме в дитячому та підлітковому віці людиною робиться ще несвідомий, проте визначальний вибір усього її життя, коли вона під впливом інших людей та суспільства, або всупереч їм, створює подальшу програму власного майбуття.
ВИСНОВОК
Тема дитинства – одна із головних у творчості Чарльза Діккенса. Світ дітей особливий і разом із тим невід’ємний від світу дорослих, він дуже тендітний і потребує посиленої турботи. Такий світ уперше в світовій літературі і було відкрито та створено англійським митцем. Автор дитячими образами впливав на читача. Особливе зацікавлення Діккенса дитячим та юнацьким віком було викликане його власними ранніми переживаннями, розумінням обездоленого дитинства і співчуттям йому.
Саме цей період у його житті був таким важким, що, ставши дорослим, Діккенс боявся і не хотів про