+3 8(066) 185-39-18
f252]. Вихований світом лондонських нетрів, Шахрай смішний і грубий, але саме він змушує читача усвідомити, наскільки жахливий цей світ, який спочатку породив його, щоб потім розтоптати.
Діккенс все своє життя вірив в можливість етичного виправлення соціальних вад, в торжество добра над злом. Улюблені герої письменника – люди з добрим серцем, з невгасаючим оптимізмом, із здоровим почуттям гумору. Такими є стійкий і ніжний Олівер, добросердечна Роза Мейлі, чесний і поривчастий Ніколас. Їм протистоять типові виродки – егоїсти, скупі, лицеміри, безсердечні і гордовиті люди: Ральф Нікльбі, подружжя Сквірс, містер Бамбл і місіс Мен. Так контрасти буржуазного життя письменник втілює в конкретних характерах, які він описує з властивою йому зіркістю і чуйністю.
Ранній етап творчості Ч. Діккенса у зв’язку з впливом романтичних тенденцій характеризується мотивом маніакального Зла. В “Пригодах Олівера Твіста”, наприклад, Монкс намагається не вбити Олівера, а розбестити його душу. Таке Зло не піддається поясненню навіть раціоналістичними мотивами. Тяжіння письменника до реалістичного зображення життя примушує його розглядати проблему Зла під іншим кутом зору – як явище суспільне. В «Пригодах Олівера Твіста» це, наприклад, «закон про бідних», завдяки якому і стало можливим існування робітних будинків. Саме в такому закладі малому Оліверу доводиться переживати голод та приниження. Наглядачі (Бамбл і міссіс Мен) – уособлення тваринної жорстокості. У робітному будинку прохання про додаткову порцію каші сприймається як бунт. Внаслідок цього діти або помирають від побоїв чи з голоду, або перетворюються на забитих істот.
Твори “Пригоди Олівера Твіста” та “Ніколас Нікльбі” написані у формі життєписів героїв, письменник звертається в них до проблеми взаємовідносин особистості і суспільства. В історіях Олівера Твіста і Ніколаса Нікльбі відображена доля багатьох знедолених. І тому, й іншому доводиться багато пережити, зіткнутися зі злом і несправедливістю, але добро перемагає, і всі конфлікти розв'язуються щасливо. Письменник апелює до совісті та добрих почуттів читачів, комічна стихія його романів зливається з вирішенням проблем, які глибоко хвилювали його сучасників; серед цих проблем на першому плані – становище бідноти, стан шкільної освіти, доля дитини в сучасному суспільстві.
Ч. Діккенс виступив захисником знедолених, не обмежуючись тільки жалістю. У звичайних людях він бачить не тільки об’єкт співчуття, їхні моральні принципи та якості, він протиставляє лицемірству багатих вельмож. Щире співчуття письменника-гуманіста до жертв буржуазної філантропії невіддільне від дошкульної сатири на їхніх тюремників. Це місіс Менн, яка, «виховуючи» дітей не лише голодом, а й різками та власним кулаком, при сторонніх лицемірно маскується мало не під рідну матір своїх підопічних. Зате її колега місіс Корні, не лицемірячи, одверто кляне «старих відьом, які навіть померти не можуть, не дошкуливши чесним людям», і взагалі осуджує «засліплення» бідняків, незадоволених своєю долею. Вона гідна свого начальника й майбутнього чоловіка – парафіяльного урядовця Бамбла. Бідняки, які насмілюються вимагати реальної допомоги і, не одержавши її, помирають, є, на його думку, бунтівниками та впертими злиднями. І те, що формально призначається на допомогу цим «злидням», має йти до рук корисливих чиновників – таких, як Бамбл, – в тому числі й портвейн, яким він частує місіс Корні, а тим більше м'ясо, оскільки воно, як твердо впевнений цей «філантроп»-практик, збуджує в бідняках «протиприродний» бунтівничий дух.
Недаремно ґудзики до шинелі, на котрих, як і на парафіяльній печатці, вибито постать доброго самаритянина (біблійний символ милосердя), Бамбл заслужив, за його ж визнанням, тим, що не надав допомоги біднякові і той сконав під дверима робітного дому. Цей епізод яскраво викриває як лицемірство буржуазної філантропії, так і сутність буржуазної моралі та філософії[13, 560].
Світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять романтичні контрасти. Добро обов'язково мусить перемогти – ось надія, яка живить уяву письменника.
2.3 Виховні мотиви творчих доробків Чарльза Діккенса
Проблемі виховання Ч. Діккенс придавав дуже великого значення, справедливо вважаючи, що від стану шкільної освіти багато в чому залежить доля громадян. Разом з тим він бачив, «наскільки жахливо нехтують в Англії вихованням і як недбало відноситься до виховання держава». Це викликало у письменника тривогу і бажання допомогти своїми творами змінити дане положення. Слід помітити, що в своїх романах Ч. Діккенс дуже часто “зображує дітей жертвами виховання”, вчителів – неуками, а шкільні порядки – нелюдськими. Особливу увагу письменника привернуло повсюдне відкриття приватних шкіл, на чолі яких стояли люди, які не мали на те ніяких підстав.
Про все це Ч. Діккенс і хотів розповісти. Сам Діккенс зізнавався, що матеріал був зібраний під час короткої поїздки в Йоркшир. Відвідав ряд приватних шкіл, де, як він вважав, положення було особливо сумним, і про те, що побачив, розповів у романі «Ніколас Нікльбі» в розділах, присвячених «педагогічній діяльності» подружжя Сквірс. А написи на надгробках учнів послугували поштовхом для виникнення образу Смайка. При цьому він спеціально підкреслив в передмові, «що містер Сквірс і його школа являють собою лише слабке відображення існуючого порядку, навмисно пом’якшеного в книзі і затушованого, щоб він не здався неправдоподібним».
А між тим зловісні фігури містера Сквірса і його дружини жахливі. Саме таких «вчителів» і мав на увазі Ч. Діккенс, коли в передмові писав