+3 8(066) 185-39-18
fй батька. Щаслива пора дитинства Девіда порушується вторгненням в будинок «нового тата» – містера Мардсона і цілковитою зміною мами після одруження. Тепер вона боїться обійняти його і у всьому підкоряється чоловіку. Після її смерті, Девід Копперфілд став зовсім нікому не потрібий, і подалі від очей вітчима, якого ненавидів, приблизно настільки ж сильно, як і той його, був відправлений працювати на фабрику.
Олівер – нікому не потрібний вже із самого народження, і існує лише за рахунок якогось непоборного бажання до життя. Відразу ж після народження Олівера відправляють на «заміську ферму» місіс Менн, де за всі дев'ять років він не чув жодного ласкавого слова і де на прощання йому погрожують кулаком. Йому – «блідому, хирляві, низькорослому і безсумнівно худому», – зауважує Діккенс з гіркою іронією, – дитині, живому свідченню того, що холод, голод і побої були у місіс Менн головним засобом «виховання». Але такими «Бастиліями» були не тільки робітні будинки.
Стосовно ж Ніколаса Нікльбі, то після сиерті батька, матір більше зацікавлена в тому, як витягнути родину із боргової ями, а не благополуччі дітей, і за допомогою звертається до дядька Ральфа. Вже з першої зустрічі черствий та грубий Ральф і добрий, але запальний Ніколас не злюбили один одного. Ральф Нікльбі направляє Ніколаса до лукавому і негідникові Сквірс, власнику «Академії Дотбойс-Холл». Ніколас вже бачить себе гуманним, старанним наставником «юних джентльменів» і їде зі Сквирсом у Йоркшир, де його чекає жорстоке розчарування.
Чарльз Діккенс, хоча і реаліст, і прагнув показати у всіх тонах жахливість долі безбатченків, але залишити крихітні, тендітні душі дітей без янголів охоронців, не може. Герой бореться, він усвідомлює необхідність цієї боротьби за світле майбутнє і автор, люб’язно подає руку допомоги на, оповитій темрявою дорозі, до цього майбутнього.
Девід Коперфілд проходить важкі життєві випробування, але не розчаровується в житті, зберігає чуйність серця і віру в людей. Розповідаючи про дитинство Девіда, його роботі на винному складі, про розчарування і нездійсненні надії, Діккенс зображує історію свого безрадісного дитинства.
Маленький Олівер Твіст, юний Ніколас Нікльбі та зрілий не по роках Девід Копперфілд пізнають голод, самотність, біль зневаження. Але вони – не спостерігачі життя, а його учасники, не тільки свідки існуючої несправедливості, а її жертви, котрі змогли, проте, вистояти, зберігши свою людську гідність. Щоправда, як це й буває в Ч. Діккенса, долю його героїв змінює щасливий випадок, зустріч з добрими людьми, котрі обдаровують їх турботою й увагою. Проте, перш ніж це трапилося, вони багато пережили. Ч. Діккенс провів своїх героїв через кубла злиднів, познайомив із життям злодіїв і злочинців, розповів про глухі закутні міста, про жорстокі та дикі звичаї, що процвітають у приватних школах, про страждання сиріт у робітних домах та ставлення родичів, таке, наче вони непотріб.
2.2 Байдужий соціум – фактор формування особистості
Питання про стан простих людей хвилює Діккенса. Він не може пройти повз волаючі соціальні контрасти; виснажлива праця і бідність незаможних трудяг не залишаються схованими від пильного погляду письменника. Його глибоко обурює антинародний характер буржуазних законів. Добро і зло – два композиційні центри в романах Чарльза Діккенса. Художній світ письменника являє собою споконвічну боротьбу цих двох початків. Протистояння сил добра і зла визначає не тільки тематику його романів (наприклад, тему “великих сподівань”), але і своєрідність художнього рішення цієї проблеми в естетичному і етичному плані. Ч. Діккенс, проповідник і мораліст у своїх романах затверджує добро – етичний ідеал письменника.
В 1834 році в Англії був виданий “закон про бідняків”, і з’явилися робітні будинки, які рекламувалися буржуазією, як цілком врегульовані благодійні установи для престарілих робітників і дітей-сиріт. Ч. Діккенс безпощадно викрив цю легенду, розповівши в романі про те, що являли собою робітні будинки в дійсності. Туди запроторювали бідняків, які зверталися за підтримкою; суворий режим, установлений в робітних будинках, мало в чому відрізнявся від тюремного; не випадково в народі влучно прозвали “бастиліями для бідних” і боялися їх: попасти туди означало загинути.
В центрі уваги твору “Пригоди Олівера Твіста” передусім трагедія дітей, що животіють у робітному будинку, керівництво якого вважає їх – особливо хворих – порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями чи невдячними тварюками. В другому розділі роману постає колективний образ таких “малих порушників”, які “вовтузилися цілий день на підлозі, не потерпаючи від надміру харчів та одежі”. З гірким гумором, за яким відчувається глибоке обурення, автор розповідає про страшні методи їхнього “виховання”.
Глибину й сміливість діккенського документально обґрунтованого викриття буржуазної легенди про ці нібито добре впорядковані філантропічні установи для старих і дітей важко переоцінити. У робітному будинку діти дичавіли від голоду, були, як з гіркотою пише Ч. Діккенс, жертвами “системи віроломства й облуди”.
Ч. Діккенс, художник-реаліст, не може не “милуватися” створеними ним героями, які уособлюють як добро, так і зло. Наприклад, досить типовим є образ Спритного Шахрая, він смішний і навіть карикатурний. Цей нахабний хлопчисько, розбещений світом, у якому він живе, вдається до помсти йому за все, що йому довелося витерпіти. На суді Шахрай нахабно заявляє: “Ця лавка не годить для правосуддя” [15,