Образ дитини у творах Чарльза Діккенса

англійських письменників, але й зрозумілим і дорогим всьому світу. Діккенс-романіст і людина нерозривно пов'язані[14, 156]. Більше того, можна сказати, що художня творчість не була для Діккенса чимось самодостатнім. Вона була лише одним із проявів – кінцевим, найбільш яскравим і повним – його могутньої особистості, його колосальній життєвій енергії. Діккенс завжди був і залишається для багатьох поколінь читачів дивним гуманістом. Набоков відзначив, що джерелами гуманізму служили письменнику багатий життєвий досвід, збагачений особливостями вразливої натури письменника, а виразилося це у відтворенні страждань принижених і ображених, зображенні психології нещасної дитячої душі, рясно вигодуваної сльозами і пафосом. «Етична чистота самого письменника народилася з тієї гігантської непохитної енергії волі, яка така характерна для всього подальшого життя його». Набоков надає особливе значення багатству фантазії Діккенса, примхливій різноманітності його вигадок. Творчий геній Діккенса створював образи людей, відмінних від реальних людей тільки тим, що вони безсмертні. Порівнюючи Діккенса з Гоголем, Набоков писав: «Тільки деякі обдаровані тією вищою здатністю художнього синтезу, яка з тисячі найдрібніших рис, розсіяних в навколишній дійсності, збирає щось цільне, єдине і, вдихнувши в це ціле живу душу, збагачує світ типовою безсмертною людською особою»[14, 159]. Персонажі Діккенса, як і Гоголя, живуть своїм самостійним життям, незалежним ні від фабули, ні від наміру автора[13, 157]. На відміну від російських «маленьких людей», герої Діккенса не лише викривають вади суспільства, а й утверджують християнське доброчинне ставлення до людини. Вони й історично конкретні – в них відобразилися і національні, і специфічні риси епохи. Але разом з тим вони вічно юні, вічно нові, загальнолюдяні, загальнозрозумілі саме цими своїми загальнолюдськими рисами.

Все своє довге життя, Діккенс вірив у можливість морального виправлення соціальних пороків. У торжество добра над злом. Контрасти буржуазного життя письменник персоніфікує в конкретних характерах, які описує із властивою йому пильністю та чуйністю. Переоцінити важливість внеску творчості Діккенса у світову, у тому числі й дитячу, літературу неможливо, оскільки, саме він зміг так глибоко і точно проаналізувати не тільки внутрішній світ дитини, а й глибину та багатогранність її переживань, зворушливу чуйність та інстинктивну ворожість до неправди.

РОЗДІЛ ІІ. ОБРАЗ ДИТИНИ І ЗНЕДОЛЕНОГО ДИТИНСТВА У ТВОРАХ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА.

2.1 Тема сирітства як лейтмотив творчості Діккенса

У пізніх романах Діккенс зосереджує увагу на таємниці. Власне, вона була присутня майже в усіх романах письменника починаючи з «Олівера Твіста». Зазвичай таємниця стосувалася обставин народження й сімейних зв’язків того чи іншого персонажа, та вже у ранніх романах вона виконувала не лише розважальні функції, не лише інтригувала й хвилювала читача. Вікторіанська Англія відзначалася упорядкованістю соціальної структури, жорсткими нормами поведінки й моралі, які передбачали неухильне дотримання правил «благопристойності» – навіть надмірна емоційність вважалася неприпустимою. Однак за таким порядком, звісно, приховувалися й складні переплетіння доль, що поєднували вихідців з різних суспільних верств, й непоборні пристрасті. І все це оприявлювалося через розкриття таємниці[24, 67].

Під вікторіанською епохою ми розуміємо, період правління королеви Вікторії з від 1837 до 1901. У дев'ятнадцятому столітті умови життя людей залежали від їхнього соціального статусу. Перспективи духовного і соціального зросту дітей із гарно забезпечених сімей дещо відрізнялися від тих, чиї батьки знаходилися на самому дні соціальної драбини.

Манера автора зображувати своїх героїв в дитинстві може розповісти нам досить багато про їхній майбутній розвиток. У наступних сторінках буде показано, що історія головного героя в кожному романі формується про його сімейний стан, який він т ключовим фактором, який визначає підхід до дитини в романі. Тим не менш, не тільки опис сімейства героя відіграє важливу роль в творах Діккенса. Контраст між сім'ями з різних соціальних прошарків може надати нам інформації. У всіх трьох персонажів, яких ми розглянемо існує одна важлива спільна риса, вони є сиротами, і цей факт зумовлює їхню долю[26, 5].

Олівер Твіст живе без родичів з початку свого життєвого шляху, він живе в робітничому домі, знає, що він сам і, що батьків у нього немає, а його єдина родина це ті, хто його оточують. Він зображений як покинутий хлопчик без живих братів, сестер чи будь-яких інших родичів. Сімейний стан Девіда Копперфілда на початку його розповіді відрізняється. Хоча він народився в повноцінній сім’ї, вже в ранньому дитинстві залишився без батька, а потім і без матері, ув’язнивши себе під опікою вітчима, для якого вважається тягарем. Так само, як і Девід Копперфілд, Ніколас Нікльбі знає що таке повноцінна сім’я, але за вироком долі, втрачає батька і все розвалються.

Наступна схожість також пов'язана з темою родини. Автор закцентовує увагу читачів на описі сімей, і ми споглядаємо відносини між членами сім'ї в основному з «внутрішньої» точки зору. Як правило, реальні сім'ї, в романах розбиті, і люди, які, не пов'язані кровними звязками заміняють дітям втрачені родини. І справляються з цим не гоже, адже, чужа дитина так і залишиться чужою, якою б рідною і потрібною вона не здавалася в перші місяці спільного життя. В дитинстві Девід був оточений піклуванням і любов'ю матері і няні Пеготі. Мати Девіда – Клара Коперфілд, добра, чуйна жінка. Вона була турботливою мамою і завжди старалась заміняти Девіду