+3 8(066) 185-39-18
fцих свят – веселі ігри і танці після вечері з обов’язковою індичкою і пудингом. Якраз тому звернення до різдвяної тематики виявилося для Діккенса настільки природним і продуктивним. Бо вже у «Посмертних записках Піквікського клубу» була «Весела різдвяна глава».
«Різдвяні повісті» були задумані як свого роду соціальна проповідь. Письменник був обурений жорстокістю і відлюдькуватістю «закону про бідних», прийнятою американським; парламентом у 1834 р., і він спершу викликав у письменника бажання прямо у публіцистичній формі виступити на захист дітей бідняків. Але через кілька днів Діккенс відмовився від первинний задуму – він вирішив звернутися до американського народу у формі художньої оповіді.
Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як стверджував сам письменник, була “цілим океаном”, допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. У своїх творах Діккенс твердо вірить у моральне переродження людини, що яскраво зображено у «Великих сподіваннях»:
«…Був у моєму житті довгий і тяжкий період, коли я проганяла спогади про те, що я відкинула, не зумівши його оцінити. Але відколи ці спогади вже не суперечать моєму обов’язкові, я дала їм притулок у себе в серці.
- А ви в моєму серці жили завжди, – відказав я. І ми знову замовкли, аж поки вона й цього разу озвалась першою.
- Я й не гадала, що, прощаючись із цим місцем, прощатимусь і з вами. Але я дуже цьому рада.
- Раді, що ми знов розлучимось, Естелло? Для мене розлука дуже болісна. Для мене згадка про наше тодішнє прощання назавжди повита сумом і болем.
- Але ви сказали мені, – вкрай серйозним тоном заперечила Естелла, – Нехай вас Бог благословить і простить!» І якщо тоді ви могли сказати мені ці слова, тим паче ви не завагаєтесь сказати їх і тепер – тепер, коли страждання, цей найпереконливіший за всіх учитель, навчило мене розуміти, що було у вашому серці. Життя гнуло мене й трощило, але, маю надію, зробило трохи кращою. Будьте ж до мене так само вибачливі й добрі, як тоді, і скажіть, що ми – друзі…» [10, 218-219].
Провiдна тема творчостi письменника – тема боротьби добра i зла, що розкривається в кожному його творi. Дiккенс вважав, що ставлення суспiльства до дитини вiдбиває боротьбу добра i зла у ньому. Тому тема дитинства – одна з головних в його творчостi.
Діккенс змальовує не якесь абстрактне позасоціальне зло, під його пером воно набуває конкретних форм – робітного дому, злодійської оселі, бездушних наглядачів і чиновників, байдужих обивателів і підступних злочинців.
Нерідко очима дітей Ч. Діккенс дивиться на світ, на різні сфери соціального життя, на людей і природу, і судить про все мірою їхнього душевного стану, згорьованого і радісного, впливаючи на читача цілим комплексом почуттів, що переживає герой і співпереживає автор. Ч. Діккенс писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання – з надією і впевненістю, що правдивим, викривальним і надихаючим словом можна всьому зарадити.
Ч. Діккенс був твердо переконаний, що шляхом морального перевиховання людей можливо знищити соціальну несправедливість. Тому так глибоко і хвилювала його проблема виховання, тому неодноразово і звертається він у своїй творчості до “роману виховання”.
1.3 Внесок творчості Чарльза Діккенса у світову літературу
Творчість Чарльза Діккенса – найвище художнє втілення англійської традиції вікторіанської доби. За все ХІХ століття важко знайти таку глибинну природну близькість між письменником та його народом. Діккенс – чи не єдиний із західноєвропейських класиків, чиї суб’єктивні задуми цілком збігалися з духовними потребами епохи, а твори користувалися шаленою популярністю серед сучасників. Чарльз Діккенс відноситься до числа тих письменників, слава яких ніколи не меркнула ні при їх житті, ні після смерті.
Діккенс був володарем розуму свого часу, іменами його героїв називали фірмові страви і модні костюми, а крамничка старовини, де жила маленька Нелл, дотепер привертає увагу численних лондонських туристів, що зацікавилися написом на скромному будиночку в центрі британської столиці: «Крамничка старовини, прославлена знаменитим Діккенсом» [17, 216].
Хранитель великої традиції англійського роману, Діккенс був не менш блискучим виконавцем і інтерпретатором власних творів, ніж їх творцем. Заслуга великого англійського романіста не лише в тому, що він соціальний реаліст, письменник-демократ, як це наголошувала вульгарно-соціологічна критика початку століття, а й у тому, що його творчість, одночасно, втілює риси романтизму та утопізму. Він великий як художник, і як особистість, як громадянин, що ратує за справедливість, милосердя, гуманність і співчуття до ближніх. Він був великим реформатором і новатором в жанрі роману, йому вдалося втілити в своїх творіннях величезну кількість задумів і спостережень. Окрім того, Діккенс – перший великомасштабний письменник-урбаніст, за словами Федора Достоєвського, має «інстинкт вселюдськості»
Творцем самих сонячних усмішок був Діккенс для своїх сучасників. Людиною для всіх часів став він для подальших поколінь. Цікава точка зору В. Д. Набокова на творчість Ч. Діккенса. Набоков вважав Діккенса не лише самим національним зі всіх