Образна система у прозі Марка Вовчка

Соня хоче не даремно хоче,, жити по-своєму”, на відміну від Варі і Олі, які, розчарувавшись у житті, не витримавши першого ж удару долі, прирікають себе на безцільне існування. Соня брала близько до серця тривоги Варі, якій мати не дозволяла зустрічатися з Пороховим, готова була все зробити для неї Вона весь час роздумувала про стосунки Варі і Порохова, а коли він одружився з іншою, вона щиро співчуває сестрі, мовчки і невтомно виконує усі її забаганки:,, Да Варя не знала, как Соня берегла ее сон и покой, не знала, сколько Соня о ней передумала, сколько перетосковала в своей комнатке” [25, с. 535]. Вона втішає і Олю, яка боїться майбутнього, одружуючись із неврівноваженим, але смертельно закоханим у неї Саханіним. Соня, по-філософськи ставлячись до плину життя, не розуміє Олиних суму і сліз заздалегідь. Вона заспокоїла Соню міркуваннями,, и как счастье иной раз прочно бывает, и как горе стороной проходит”[25, с. 552]. Проте, спостерігаючи згодом за стосунками Олі та її чоловіка, вона не вірить у його почуття, не розуміє його ревнощів до сестер, грубої, безцеремонної поведінки. Вона не погоджується зі словами Варі про надзвичайно сильну любов Саханіна і не хоче такого щастя для себе:,, Значит, когда человек полюбит, так ему никого на свете не жалко? Нипочем всякого скорбить? Можно на живую голову наступить обеими ногами – что ж, что она живая – меня поглотила любовь... ” [25, с. 561]. Варя це вважає дрібницями, Соня – найсуттєвішим у людині. Проте поведінку Олі, яка втікла від тяжко хворого чоловіка, вона засуджує, вважаючи, що потрібно було кидати його, коли він був здоровим. Вона не виправдовує Саханіна – просто, на відміну від Олі, здатна на християнське співчуття до нього не як до чоловіка-деспота, а як хворої людини.

Після смерті Марії Олексіївни недоброзичливі сусіди сподівалися, що сестри розпрощаються з Сонею. Їх здивувала позиція Варі, яка після заміжжя Олі поставила Соню на перше місце. Проте Соня, всупереч їхнім передбаченням, залишилася такою, як і була.,, Знаю ее: в скромности держали, ни перед кем не лебезила, и на первое место попала – не зачванилася, только, может, поприветливей стала…” [25, с. 563], – так характеризує її ключниця.

Поняття про добро і зло, сформовані в дитинстві, завжди керували вчинками Соні. Письменниця простежує, як у душі Соні розвивається любов до людей, яка і приводить її,, в стан погибающих за великое дело любви”. Для любовних стосунків у російській прозі 60-х років притаманне ідеологічне навантаження, вони розвиваються під дією ідейно-психологічних, етико-філософських розмов.

Новий період в життя Соні розпочинається з того моменту, коли в домі Воронових з’являється молодий революціонер-різночинець Григорій. Кохання для Соні органічно зливається – із духовним життям, із суспільно-моральними прагненнями. Обранець її особистість, людина загостреного морального обов'язку, здатна на глибоке і цілісне почуття.,, Невозможного ищет, – ищет, чтобы все были довольны” [25, с. 593], – так характеризує його служниця. Він вважає усіх людей рівними, прагне допомагати людині не через те, що вона добра, а,, потому, что человек живой, божий…” [25, с. 593]. Як би людина не опустилася низько, у ній є щось хороше, вважає Григорій. Його вражає тільки людська байдужість і малодушність. У повісті є епізод, де герої обговорюють чоловіків і жінок. Григорій вважає нещасною даму, яка не вірить у любов. Не розуміє він і жінок, для яких весь світ зосереджується на одній людині, а інші перетворюються на зайвих, чужих, ненависних. Таке почуття, на його думку, це не любов, а пристрасть. На його переконання, любов вища від пристрасті. Любов він сприймає, як всеосяжне явище: любов до всіх людей, до правди до добра. Той, хто вимагає плати за любов щастям, той не вміє любити. Такою ж максималісткою є і Соня. За високе почуття дівчина готова до найтяжчих випробувань, піти на самопожертву. Героїня виявляє глибину, силу, цілісність почуття, наділена внутрішнім спокоєм, вона стримана, зосереджена.

«Будь покоен: я все исполню « [25, с. 612], – відповідає вона коханому. Для неї любов теж є універсальною суттю, вищим мірилом морально-психологічної цінності людини. Кохання для неї перестало бути романтичною мрією, у всьому протилежною реальності.

Соня постійно думає про щастя, яке для неї кардинально відрізняється від розуміння його людьми, що її оточують, вона прагне, щоб душа була вічно спокійна, здорова, легка, як іноді у сні буває, але такого щастя шукати не хоче, бо знає, що не знайде.

Образ дороги показаний письменницею як символ нового життя, як поріг справжнього щастя. В очах Соні, яка від'їжджала,,, светилось что-то похожее на тихое счастье, – то счастье, когда после долгих мук неизвестности человек наконец выпещен на дорогу, не усыпанную розами, но единственно для него желанную” [25, с. 613]. Її від'їзд із Гришею, який сестри сприймають як горе, вона розцінює як щастя:,, Счастья, Варя, счастья много! Ты погляди только на меня! Варя взглянула – увидела счастливое светлое лицо“ [25, с. 612].

Поведінка Соні, цілісність її натури, безмежна відданість своєму почуттю, сміливість і рішучість, зовнішній спокій і внутрішня непохитна сила найбільш імпонують автору. А вольвий образ Соні приваблює мужністю,