Образна система у прозі Марка Вовчка

 

 

,,У драматично напруженому сюжеті оповідання,, Ледащиця”показаний протест сільської дівчини Насті проти кріпосної залежності її родини, тяжка боротьба за те, щоб позбутися кріпацтва” [9, с. 216].

,,Тяжко, хворобливо і пристрасно шукає шляхів до волі літня, похмура і горда Чайчиха та її дочка – запальна, поривчаста Настя. Спогади про колишнє життя вільного козацтва хвилюють їх і надихають. Думи про швидке визволення з кріпацтва не дають спокою їхньому серцю ” [10, с. 135]. Дівчина глибоко переймається тугою матері, її сподіваннями знайти правду, визволитися.,, Та все мені, – говорить Настя, – давня воля сниться, чогось мені невпокійно: усе чогось дожидаю, сама не знаю чого…І думки мої мішаються, і сон мене не бере; А засну – все сниться, що я на волі” [25, с. 266].

Лаконічними, скупими штрихами окреслює Марко Вовчок зовнішність своєї героїні, вдаючись насамперед до художніх словесно-образних означень, властивих народній поезії; та ці деталі відтінюють найхарактерніші риси вдачі дівчини і водночас яскравий образ молодої селянки-українки:,, І така вона була якась палка, чующа... Вже було як зажуриться чим, то аж занедужає; як же весела – що то за жарти, що в неї за пісні, за вигадки!.. Шамка, легка, станом струнка, волоссям чорнява, а що вже очі! Там були такі, що й без мови говорять. От інше то поплаче собі тихенько, зітхне, та й годі, а весело – всміхнеться. Ні, воно було у горі, то сльози виплаче, у радощах – сміх висміє. Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого... ” [25, с. 264].

Ця жвава, енергійна дівчина, дізнавшись про ту неправду, з якою стикалася мати, шукаючи волі, передчасно постаріла,,, станула, як віск,, стала похмура, як її мати” [25, с. 266]. Де б вона не була, чим би не займалася, ніколи не покидали її думки про волю. Потяг до волі, прагнення відчувати себе не рабинею, а людиною, жити по-людському надавали Насті сили не мовчати перед поміщицею, ухилятися від роботи, за що її й прозвала пані,, ледащицею”. Дівчина з ненавистю і викликом розмовляє з панією. Щоденні докори, лайки й бійки штовхнули молоду кріпачку на тернисті шляхи шукання волі. Вона не щадить себе, жертвує всім, тільки б вирватись з ненависного рабства. Манівцями натрапляє Настя на людей, що обіцяють їй допомогти, з горя починає випивати і гине у болісних думах-муках. Звістка про звільнення приходить незадовго до її смерті.

Таким чином, українська проза Марка Вовчка засвідчує, що письменниця з неабиякою прихильністю і любов’ю ставилася до жінки, пригнобленої і змученої тяжкою підневільною працею, соціальним гнітом і несправедливістю (Устина з,, Інститутки”, Настя з,, Ледащиці”). А на прикладі Катрі з,, Триьох доль”) Марко Вовчок показала, як жінка здатна зректися свого земного життя і піти в монастир, аби зберегти свою гідність.

 

 

 

Після яскравого дебюту Марка Вовчка як української письменниці її творчість перейшла в русло російського літературного руху, характерними якої рисами стали освоєння творчого досвіду російських письменників та орієнтація на тодішні суспільні ідеї. Рішуче вирвавшись із селянської тематики, із розповідної манери, з етнографізму, вона перейшла на шлях творця модної тоді народницько-інтелігентської белетристики. На жаль, її російськомовна спадщина досі залишалася осторонь і для української, і для російської літератури, як нібито менш талановита. Цю позицію спробувала певною мірою похитнути В. Агеєва, упорядник видання,, Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі” [2], наголосивши на тому, що Марко Вовчок переймалася ідеями емансипації жінки пов'язаними з першою фазою жіночого руху, відбивши їх у власній творчості, зокрема в романах „Жили да были три сестри» (,, Три сестри”) (1861), „Живая душа» (1868) та „В глуши» (1875).

Це твори з дворянського, панського побуту, у центрі яких стояли жінка і жіноча доля як така, що не,, залежала від соціальних обставин як доля кріпачки” [16, с. 19]. Марко Вовчок моделює різні варіанти долі такої дівчини. Вона закохується в поміщика, який її зраджує і одружується з іншою, багатшою (Варя,,, Три сестры”). Вона одружується з тим, кого любить, але він виявляється тираном і мучить її (Оля,,, Три сестры”). Вона виходить заміж з розрахунку, щоб позбутися тиранії та опіки тітки (Агнеса,,, Живая душа”). Вона йде з дому своєї тітки, щоб розпочати власне самостійне трудове життя (Маша,,, Живая душа”). А у повісті,, Глухой городок”, написаній на матеріалі українського життя головна героїня Настя прагне вирватися з гнітючої атмосфери,, глухого городка,,, типового для самодержавної Росії. І нарешті в останньому великому романі Марка Вовчка,, В глуши” героїня залишає свого нареченого, щоб у Петербурзі розпочати самостійне і корисне для суспільства та народу життя.

У полі зору письменниці – жіноча доля, питання жіночого самовизначення, самооцінки, ставлення до праці і суспільної діяльності.

,,Центральний жіночий характер – це людина цілісна, благородна, моральна, вперта, готова йти проти обставин, проти середовища, готова боротися за свої переконання. Як правило, це ідеалістка, віддана народницьким ідеалам. Чоловіки