Образна система у прозі Марка Вовчка

,,Повість,, Жили да были три сестры”, якою Марко Вовчок дебютувала в,, Современнике” (1861, №9, 11) – незаперечне творче досягнення письменниці, свідчення дальшого поглиблення її революційно-демокритичних переконань. У творі розробляється актуальна для літератури 50-60-х років проблема позитивного героя” [21, с. 23]. Зокрема, у повісті порушено питання про тип,, нової жінки, який був особливо близьким для письменниці, що уславилася незалежною,,, чоловічою” поведінкою, творчість якої водночас мала, до тонкощів деталей відбиток жіночого пера. Марко Вовчок звернула свою увагу на вищий клас і розпочала описувати побут провінційного дворянства, що і свідчить про зміну та перелом стильових орієнтацій письменниці.

Попередницею,, Трьох сестер” вважають українську повість Марка Вовчка ,,Три долі”, твір новаторський за формою і змістом, хоча схожість між обома творами досить умовна. Вона полягає насамперед у сюжетній схемі: в обох повістях письменниця паралельно простежує три взаємопов'язані жіночі долі. У,, Трьох долях” – це життєві шляхи селянських дівчат Катрі, Марусі та Хими.,, Три сестри” – повість про жінок-дворянок – Варю, Олю та Соню. Параметри жіночого в російськомовних творах Марка Вовчка залишалися надзвичайно сильними (хоча і зник голос безпосередньої оповідачки). У них був присутнім той самий феномен жіночого, ті ідентифікаційні механізми, які забезпечували інтимну дистанцію чуттєвого переживання тексту.

За соціальним звучанням,, Три долі” далекі від,, Трьох сестер”. Герої української повісті показані під одним кутом зору – через їхнє ставлення до кохання, зображено тільки світ почуттів героїнь. В центрі сюжету зображено долі дочок дворянки Воронової – Варвари, Ольги та Софії, з яких тільки остання змогла знайти шлях до нового життя.

Тему трьох жіночих доль у,, Трьох сестрах” письменниця розкриває з іншого боку. Проблеми переносяться в сферу гострих зіткнень, у середовище дворянської та різночинської інтелігенції. Певні риси характерів героїнь є дотичними, хоча розкриваються в абсолютно інших ситуаціях.

Особливо багато спільного в долях Марусі та Олі. Обидві вони присвятили себе коханню. Обом довелося випити гірку чашу: Маруся вийшла заміж за чоловіка, котрий кохав іншу, а чоловік Олі, хоч і кохав її, але виявився нервовою, психічно неврівноваженою і навіть небезпечною в подружньому житті людиною. Але Маруся пила,, хоч од гіркої, та од живої води” [25, с. 388]. Вона не засуджувала коханого, любила його таким, як він був, навіть горе з ним було милим для неї. У душі Олі ж любов змінилася на страх, який вона не могла подолати, навіть покинувши прикутого до постелі Саханіна.

Соню і Химу споріднює хіба що становище нерідних дочок. Саме Соні відведено особливе місце в повісті. Цей образ проілюстрував життєво важливу тогочасну проблему – проблему звільнення жінки.

Саме за допомогою образу Соні ставиться проблема звільнення жінки, яка прагне вирватися за межі свого середовища, щоб,, не даремно бути і жити по-своєму”. Спільними для Соні і Варі є такі риси характеру, як відчуття власної гідності, сильна воля, самостійність у прийнятті рішень. Проте частіше, ніж Олі, Варі,, приходили в голову такие мысли, что на них в учебниках не было толкования, и ничего на них не вычитывалось из повестей и романов, какие им попадались” [25, с. 509]. Дванадцятирічна Соня,, россуждала о любви и ненавсти, о добре и зле и говорила, что на земле прочного счастья нет” [25, с. 510].,, Тиха, спокійна, але смілива, сповнена внутрішньої сили, Соня багато обіцяє майбутньому. Образ її ескізний. Особливо значні розкидані в повісті натяки на простоту дівчини і близькість її до кріпаків. Ми бачимо Соню в селі, де горе дивиться з кожної хати, бачимо в раннії роздумах про кохання і ненависть, добро і зло” [10, с. 294].

У змалюванні героїні Марко Вовчок завжди стримана. Занадто лаконічно окреслено її портрет:,, Софья Васильевна была красавица, да не только красавица, а еще чрезвычайно пытливая девочка “ [25, с. 509]. Іноді тільки одна фраза дівчини показує її внутрішню боротьбу, її переживання. Часто стан її душі передається тільки через зовнішні деталі.,, Соня не cводила глас с Ефросиньи, и ее побелевшие губы не шевельнулись” [25, с. 558], – так реагує Соня на драматичну сцену горя матері, від якої забирали дитину за наказом самодура-поміщика. Побілілі губи дівчини виражали і глибоке співчуття до нещастя ключниці, і біль, і тривогу: вони з Варею не взяли подаровану Саханіним дівчинку, але ж де гарантія, що пан не запропонує її тому, хто може взяти?

Марко Вовчок на прикладі,, чрезвычайно допытливой ” [25, с. 509] Соні, яка з дитинства,, читала много и жадно” [25, с. 510], доводить, що знання справді відкривають перед жінкою широкі можливості у самостійному вирішенні власної долі. З любов’ю ставиться авторка до тих героїнь, які йдуть до світла, здобуваючи знання” [19, с. 14].

У своїй ідеї служіння справі вона далека від середовища, яке її оточує, його міркувань і моралі. Ця особливість характеру героїні, її занурення у сферу морального самопізнання, яскраво відображена у дієсловах, що характеризують Соню: вона весь час роздумувала, розмірковувала, тужила, в тривозі все слухала і на все