Образна система у прозі Марка Вовчка

Результати тієї життєвої поведінки, того шляху, по якому пішла дівчина, охоплена,, фанатизмом відчаю”, змальовані письменницею з потрясаючою драматичною силою.,, Монастир не примиряє Катрю з життям, не приносить їй душевного спокою, спустошує її душу. Зникає здатність дівчини щиро любити, глибоко відчувати, страждати і радіти. Замість цього з'являється груба байдужість і черствість, а разом з тим – глибоке озлоблення і ненависть до людей” [10, с. 147].

У сцені приїзду черниць у П'ятигори постають два типи породжені середовищем,, чорного духовенства”: тип аскетично нестямної фанатички і тип рядової черниці-лицемірки. З почуттям гумору говорить оповідачка про товсту, рум'яну, балакучу черницю Меланію з її жадібними, рухливими очима, спритними руками і ненаситним апетитом. Голосний бас Мелані лунає по всій хаті. Вона вміло прибирає до своїх рук спадщину Катрі, закликаючи,, потрудитись для господа бога”, не забуваючи про власні інтереси.

І поряд з нею – образ нещасливої, самітної і озлобленої черниці, в яку перетворилася колись весела жвава Катря – улюблениця сільської молоді.,, Була вона ще дуже з себе хороша, хоч як змарніла, і очі впали, і сама, як нітка, біленька стала. Вона якось захолола… На дух-мару вона походила з своїм нездзвиженим обличчям, із своїм поглядом безпричасним... А ще в тій довгій рясі чорній, у тій чорній покривальниці! ” [25, с. 389].

Всі спроби Хими викликати на відверту розмову свою подругу, зворушити її серце розповіддю про батьків або ж про долю Марусі і Якова приводять лиш до монотонних відповідей:,, Боже благослови…” [25, с. 391]. Не запалюють теплотою відчуженого, мертвого погляду Катрині знайомі квітучі місця, ні рідна хата-пустка, ні односельчани що знали її з дитинства, ні сиве волосся колишньої подруги юних років – Марусi.

В цій сцені, змальованій з властивою Марку Вовчку стислістю і суворістю засобів емоційного забарвлення, письменниці вдається створити образ, який силою своєю не поступається кращим образам світової літератури.

Шлях відречення від світу показаний письменницею як глибоко згубний, яким убиває кращі задатки людської природи.

Зовсім інший тип поведінки пов'язаний з образом Марусі.,, Це лагідна і любляча жінка. На перший погляд, смілива Катря здається сильнішою і значнішою за неї. Та коли вдуматись у тканину твору, то стає очевидним що саме тиха Маруся знаходить у собі найбільше стійкості, сили і готовності до випробувань заради коханої людини. Якщо Катря не витримує краху своїх ілюзій і духовно надломлюється під впливом завданої їй образи, то Маруся, взнавши гірку правду про Якова страждає мучиться, але сміливо дивиться правді у вічі. Любов Катрі при всій своїй пристрасності, дрібніша, егоїстичніша, ніж любов Марусі. Тиха дівчина серцем проникає в глибину почуттів Якова, розуміє його внутрішню тривогу і вічну незаспокоєність” [10, с. 149]. Коли Катря приходить до неї за порадою: чи можна не послухатися волі батька, покинути рідну домівку і піти за коханим у невідоме, Маруся, затамувавши біль у серці, відповідає їй:,, Боже вам поможи, Катре! ” -,, Се ти? Тая покірлива? ” – дивується Хима. І з несподіваною для подруги впевненою силою і пристрастю Маруся відповідає:,, Якби я любила, то вже нічого не страшно, і нікого б я не боялася – тільки того, кого любила” [25, с. 344-345].

Ці слова стають дійсністю, тільки-но Маруся переконується, що Яків усіма покинутий – і підступною шинкаркою, і ображеною Катрею, – що він самотній, нещасний. В найскладніших обставинах Маруся виявляє силу характеру і глибину кохання. Вона не може запобігти трагедії, їй несила перемогти пристрасть Якова до іншої, але вона знаходить у собі досить мужності, щоб залишитись для нього єдиним вірним другом, відданою матір'ю його дітей, подає йому руку в найтрагічніші моменти життя. Дізнавшись, що Яків, запідозрений у вбивстві шинкарки і її чоловіка, потрапляє до в'язниці, вона вимагає, щоб і її ув'язнили.

,,Казали їй руки ізв'язати. Посадили між злодіями, між убійниками, молоду та добру. Два місяці із тижнем вибула вона з чоловіком там, поки їх випустили.

Дітки в них були. Усе питають:,, Де мама? ”, усе кличуть:,, Мамо! ”

Маруся не одмінилася – тільки пішла молоденька, а повернулася сива, як голубка” [25, с. 385-386].

Такою ж тихою, спокійного і мужньою вона залишається і потім, терплячи нужду і злигодні, ходячи коло хворого Якова і виховуючи дітей.

Нещасливі і Катря, і Маруся. Але Катрю горе надломило, озлобило, примусило втекти від людей. Навпаки, нещастя загартувало характер Марусі, виявило її глибоку любов і людяність. Її поведінка природна і невимушена. Вона свідомо йде назустріч неминучим стражданням і морально перемагає їх, випромінюючи тепло життя на своїх дітей, зігріваючи душу нещасного Якова. Не жертовність, а природний прояв люблячої натури розкриває Марко