Образна система у прозі Марка Вовчка

Незаперечним є той факт, що Марко Вовчок цікавилася життям і діяльністю передових жінок того часу. Вона вивчала судову справу російської революціонерки і публіцистки Віри Засулич, яка, вчинивши замах на градоначальника Петербурга Ф. Трепова, за словами Тургенєва,,, збурунила всю Європу” [ Цит. за кн. : 19, с. 13].

Марко Вовчок високо цінувала наукову та письменницьку діяльність Софії Ковалевської, яку першою з жінок було обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, захоплювалася діяльністю Ю. П. Єшевської, Н. О. Тучкової-Огарьової, письменниці Т. П. Пассек, перекладачки і піаністки В. О. Єракової, письменниці і перекладачки Н. О. Білозерської, учительки А. С. Миролюбової, багатьох інших жінок із свого оточення.

Життя самої письменниці також було наповнене громадянським змістом, підпорядковане благородній справі визволення трудящої людини. Перебуваючи за кордоном, вона знайомиться з багатьма вченими (Д. Менделєєв, І. Сєчєнов, П. Чобишев, І Станкевич, С. Єшевський), діячами культури. Благодатний вплив на Марка Вовчка справило спілкування з О. Герценом, М. Огарьовим, М. Добролюбовим.,, Марко Вовчок по праву посіла місце в ряду таких революційно-демократичних письменників минулого століття, як Шевченко, Некрасов, Добролюбов Салтиков-Щедрін, з якими вона була пов'язана узами особистої дружби” [19, с. 13].

Незважаючи на всілякі перешкоди, Марко Вовчок як передова жінка свого часу не припиняє активної громадської діяльності. Особливо багато уваги вона надавала жіночому питанню.

В 1870 році Марко Вовчок звернулася до уряду по дозвіл видавати журнал,, Переводы лучших зарубежных писателей”. З цього приводу начальник III відділення одержав про Марка Вовчка таємну довідку:,, …в літературі дотримується прогресивно-демократичного погляду і не проти відстоювати жіночу емансипацію... в особистому житті з аристократичними нахилами і не позбавлена пихи... знається з літераторами переважно молодими, початківцями” [13, с. 194]. Деталь про інтерес до жіночої емансипації не випадкова. Журнал планувався як такий, що має допомогти інтелігентним жінкам. Наприкінці 60-х років вона зредагувала статтю Джона Стюарта Мілля,, Про пригноблення жінок”, цим самим прагнучи згуртувати біля себе емансипованих жінок для перекладацької роботи у редагованому журналі. Наступний крок мав бути вже не теоретичним, а практичною, реальною допомогою для жінок. Журнал почав виходити з січня 1871 року (в 1871 році вийшло 12 чисел, а в 1872 – 5). Видання сприяло ознайомленню російської публіки з художніми і публіцистичними творами зарубіжних авторів. Функціонування журналу забезпечувалося жіночою працею: з одного боку, це дисонувало політиці уряду, з іншого – розширювало можливості використання праці освічених жінок.

Навколо редакції часопису об’єдналося чимало емансипованих інтелігенток, які перекладацькою працею заробляли собі й своїм близьким на життя. До Марка Вовчка зверталися жінки зі столиці і провінції. В кінці 1870 року вона писала до свого чиновника Федора Лазаревського:,, Я живу по-старому, з тією тільки різницею, що тепер кожний понеділок в мене натовп жінок. Усі шукають праці. Багато хто приїздив і приїздить із провінції. Всі хочуть праці. Ні, це не примха вже, а потреба. Приїздять не лише молоденькі, а всякі: і літні, і зрілі, і навіть старі. Це поголовне повстання. Що у Вас на Кавказі думають про жіночу працю? ”[13, с. 200]. Ось деякі прізвища співробітниць, яких Марко Вовчок залучила до праці: Катерина Ріттенберг, Софія Леонова, Ганна Зейдер, Аделаїда Кондратьєва, Юлія Корнільєва, Віра Срмакова, Олена Лихачова, Ганна Вуткевич, Катерина Данилова, Прасковія Дмитрієва (мати Марка Вовчка), Лідія Жданова, Олена Скабичевська. Марія Григор'єва, Катерина Сисоєна. Марія Цебрикова, Марія Михайловська, Юлія Єшевська, Катерина Лазаревська, Антоніпа Лещинська та ін.

Також Марко Вовчок взяла участь у виданні,, Сборника на помощь учащимся женщинам, составленного исключительно из произведений женщин, снимков с картин и иллюстраций художников”, написавши до нього оповідання,, Праздничный сон”.

Марко Вовчок − виняткова постать серед освічених жінок свого часу. Її життя – приклад активної життєвої позиції, приклад служіння своїй справі (вона реалізувала себе і як письменниця, і як критик, і як перекладачка, і як громадська діячка, і як ділова жінка – організатор і редактор журналу). Марко Вовчок палко відстоювала право жінки на утвердження у суспільстві. А громадська діяльність письменниці свідчить про глибоке розуміння нею проблеми соціальної емансипації жінки, її важкого становища у світі.

 

 

Українські оповідання та повісті Марка Вовчка – характерне явище переходу української прози від просвітительського реалізму до реалізму класичного. У своїх творах письменниця проникає в глибини народної душі, соціальне буття народу, устами сільських трудівників розповідає про типові життєві випадки, зображує трагічні долі селян-кріпаків (найчастіше селянок).,, З появою цих творів здійснюється перехід від виявлення окремих вад суспільного буття до широких соціальних узагальнень. Причина страждань трудової людини тепер трактується як,, громадське лихо” і пояснюється не просто лиходійством з боку того чи іншого кривдника з панівної верстви, а суспільними умовами, тиском соціального устрою” [8, с. 212].

У 1857 році в Петербурзі виходить перша збірка творів Марка Вовчка,, Народні