Образна система у прозі Марка Вовчка

У 1861 році в Парижі Тургенєв знайомить письменницю з Львом Толстим. Того ж року вона їде до Італії, де на початку травня зустрічається з Добролюбовим. Пізніше – Марко Вовчок в одному з листів згадувала, що Добролюбов навертав її,, у свою віру” розкривав причини розколу між революціонерами-демократами і лібералами. Відтоді починається листування Марка Вовчка з Чернишевським і Добролюбовим, її співробітництво в журналі,, Современник” – органі революційної демократії (тут друкується повість письменниці,, Жили да были три сестры”).

Близькі стосунки підтримує Марко Вовчок і з польськими прогресивними колами, зустрічається з Е. Желіговським, Т. Шуазелем, О. Сахновським, Й. Лелевелем, знайомиться з А. Бенні.

У творах Марка Вовчка початку 60-х рр. з'являються образи народних месників, революційних різночинців, відображаються настрої періоду революційної ситуації в Росії, коли високо піднімається хвиля масових селянських заворушень.

Уже на початку 60-х вона створює перші реалістичні повісті й романи російською мовою в новій для неї об'єктивно-епічній манері, манері, пов'язаній з гоголівськими традиціями (,, Червонный король”,,, Тюлевая баба”,,, Жили да были три сестры”,,, Глухой городок”. У 1861- 1862 рр. письменниця працює над українською повістю з життя духівництва,, Дяк”, яка була затримана духовною цензурою і не побачила світу в ті роки. Десь приблизно 1863 р. вона починає новий роман,, Записки причетника” (первісна назва,, Записки дьячка” чи,, Записки малороссийского дьячка”), який публікувався пізніше па сторінках,, Отечественных записок”.

У 1867 р. Марко Вовчок повертається до Петербурга, де вона співпрацює з Писарєвим; вони перекладають книги Дарвіна і Брема. Починаються роки її активної участі в журналі,, Отечественные записки”, в якому письменнця друкує свої нові романи й повісті (,, Живая душа”, 1868;,, Записки причетника”, 1869-1870;,, Теплое гнездышко”, 1873;,, В глуши”, 1875) ; переклади іноземних авторів (Д. Грінвуда, А. Мейснера, А. Мег’ю та ін.)

В 1872 році Марка Вовчка звинуватили у плагіаті одного з її перекладів, і виправдатися їй не вдалося. І після цього літературна роль Марка Вовчка стає дедалі меншою, і вона взагалі перестає писати і друкуватися.

1878 року Марко Вовчок назавжди залишає Петербург і живе в різних провінційних містах Росії та України, де працює її новий чоловік -дрібний чиновник Михайло Лобач-Жученко, з яким вона одружилася в 1878 році. В наступні десятиліття письменниця вже повністю відірвана від російського літературного життя.

Щоправда, під тиском сина – Богдана Марковича – вона готує до публікації своє повне зібрання творів, яке вийшло в Саратові у 1895 році, однак успіху не мало. В,, кислих” рецензіях зауважувалося, що вона є,, забутою” письменницею. Марко Вовчок померла в далекому Нальчику (Кабардино-Балкарія) на Кавказі в 1907 році.

 

 

Жіночий рух, що протягом XIX ст. набув широкого розмаху в усьому світі, знайшов яскраве відображення в художній літературі, адже це перша системно організована спроба жіноцтва ствердити повноцінність власного буття у патріархальному суспільстві. Феміністичний рух, долаючи на своєму шляху перешкоди, пройшов складний шлях становлення. Його здобутками стали створення системи освіти, відвоювання громадянських та політичних прав, широка благодійницька та соціальна праця. Гуманістичний характер діяльності жіноцтва сприяв підняттю культурного рівня суспільств різних країн. Сам феміністичний рух поступово переріс у потужний фактор суспільного поступу, істотно впливаючи на соціально-культурні та суспільно-політичні процеси суспільства.

,, Український літературний фемінізм здебільшого асоціюється у нас з добою модернізму, з європейськими орієнтаціями письменниць рубежу століття. І хоча самі вони (зокрема, й Леся Українка, і Кобилянська) тяглість власне української традиції усвідомлювали, пізніше ми майже ніколи не включали в коло ідей,, революційно-демократичних”,,, кирило-мефодіївських” народолюбних п’ятдесятих-шістдесятих років дев’ятнадцятого століття проблеми жіночої емансипації, жіночого самоствердження” [2, с. 102]. В українській літературі реалізація жіночого проекту розгорнулася відносно рано. Перші кроки на цьому шляху були зроблені в творчості Марка Вовчка. Її громадська і літературна діяльність мала виняткове значення в жіночому русі. Марко Вовчок у 60-ті роки ХІХ ст. була символом емансипованості, еталоном для інших жінок.,, Жоржсандизм” Марка Вовчка не вписувався у канонічний образ борця з кріпацькою неволею й збирача фольклорних скарбів. Щодо порівняння письменниці з Жорж Санд, то на це,, наштовхнула її краса, її стиль життя, зневага до умовностей. Як і Жорж Санд, вона захоплювала і навіть грала фатальну роль у житті багатьох українських та російських літераторів свого часу і роками жила в атмосфері слави, скандалів, чуток і пліток, бентежачи своє літературне середовище” [16, с. 12]. Шлях М. О. Вілінської до емансипації багато в чому визначався не тільки впливом демократичних віянь часу чи впливом конкретних чоловіків, а й особистісними якостями, серед яких домінували – незалежність і самостійність (у судженнях, вчинках, діях).

В її ранній прозі блискуче передано жіночий голос. У пізніших творах письменниця витворює образ,, нової жінки”. Це було задовго до того, коли схожі характери стали більш прийнятними й поширеними і в