Образна система у прозі Марка Вовчка

В ліберальному середовищі російських емігрантів реакція на спосіб життя, обраний Марком Вовчком, на жіночу самостійність у любовних зв'язках (яка, звичайно ж, толерувалася, коли йшлося про чоловіків, тим більш представників мистецького, богемного світу!) була дуже жорсткою. Скажімо, Кулішеві до вульгарності мстиві оцінки можна ще пояснити розривом і ревнощами. В. Домонтович у,, Романах Куліша” цитує лист Пантелеймона Олександровича до Ом. Огоновського від 20 липня 1889 року:,, Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помиливсь, приложивши такий псевдонім: сей бо вовчок, той, що росте диким паганцем на плодючому дереві, висисав так само живі соки з людей, що держали його на світі” [Цит. за кн. : 2, с. 107].

У цей час Марко Вовчок багато пише й інтенсивно друкується, її письменницька слава, як і слава Жорж Санд, утверджується аж ніяк не через,, капості”, та позиція незалежної жінки, яка сміє нехтувати приписами патріархального доброго тону, воліє сама вибирати любовних партнерів, розпоряджатися власним тілом і власним життям, викликає осуд ніби найпередовіших сучасників.

Марко Вовчок, яка демонструвала свою незалежність поведінкою і самим фактом,, вторгнення” в літературу, обрала чоловічий псевдонім, і у ХХ, і у ХІХ ст. сприймалася як виняток з правил, як екзотична особистість – чи то як жінка з чоловічими звичками й нахилами, чи то як письменниця, повністю залежна від чоловічого літературного канону. Такі оцінки не можна вважати правильними. На нашу думку, спробу представити Марію Олександрівну як людину раціоналістичну, суху, холодну (розсудливу), мовчазну (,, мовчазне божество”, за визначенням П. Куліша) можна вважати поверховою та хибною. Ділові якості й організаторські здібності Марка Вовчка не вбили в ній жіночість і привабливість. Вона була турботливою донькою (про це свідчать листи її матері [13, с. 219]), дружиною, матусею, пізніше – бабунею. Жіноча природа цієї талановитої письменниці завжди перемагала в її житті, творчості. Про те, що під чоловічим псевдонімом писала жінка, сучасники Марко Вовчок здогадалися відразу ж: особливий ліризм, емоційність, зворушливість, щирість,,, жіночість” її прози, особлива іронія навряд чи були б притаманні манері чоловіка-письменника. Український байкар Л. Глібов 17 травня 1858 р. писав О. Шишацькому-Іллічу:,, Ви думаєте, що М. Вовчок – той самий Куліш. Навряд... А мені здається, що автор оповідань – жінка і, мабуть, чи не з фамілії Маркевичів... Я з задоволенням читав. Мені дуже подобається мова” [ Цит. за кн. : 13, с. 34]. Не можна не погодитись із С. Павличко, яка наголошувала:,, Жінки живуть серцем, чоловіки – розумом, – ця банальна сентенція має великий зміст у контексті творчості Марка Вовчка. Вона сама людина серця, вона пише серцем про почуття” [16, с. 20].

Незалежність та оригінальність Марка Вовчка проявилися і в стилі її життя: як й інші жінки-письменниці (Ж. Санд, Є. Тур, А. Панаєва) вона була вільна від міщанських забобонів, з іронією ставилася до умовностей. Її цивільні шлюби – це своєрідний виклик суспільній думці. Як і французька письменниця Жорж Санд, Марко Вовчок жила в атмосфері літературної слави й чоловічого поклоніння. Її популярності в житті та літературі заздрили, особливо жінки.

Ще на початку творчої діяльності Марко Вовчок глибоко вивчала життя народу, його побут, звичаї. У Немирові, згадував Б. Маркович, дім батьків був завжди повний бажаними гостями, були там,, прості люди і особливо жінки, з якими Марковичі не пропускали нагоди побалакати” [Цит. За кн. : 13, с. 26].,, Подібні зустрічі, як писав у своїх спогадах про Марка Вовчка С. Ращенко, були у письменниці і в Олександрійському, що на Ставропільщині” [Цит. за кн. : 19, с. 12]. Ці зустрічі допомагали їй у змалюванні правдивих образів жінок, чий душевний світ, сила і чистота почуттів вражають своєю глибиною.

Про певний інтерес Марка Вовчка до феміністичного руху і жіночої емансипації може свідчити і її листування. 11 вересня 1864 року вона писала професору С. Єшевському про своє зацікавлення щодо справи влаштування окремих притулків для дівчаток:,, Після переоблаштування тюрем сподівалися на організацію колонії для дітей, для хлопчиків, і раз, якби це прийняли, тоді те ж саме можна було б влаштувати і дія дівчаток – от Вам розгадка того, про що Ви питали. Я весь час давно вже роздумую і гадаю, як краще це влаштувати, якщо буде можливість” [24, с. 430]. А уже в іншому листі до того ж С. Єшевського (початок серпня 1864) вона пише у зв'язку з роботою над,, Записками причетника”:,, Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки і дружини, і що вони нічого не роблять” [24, с. 425].

Восени 1869 року Марко Вовчок відвідує в Парижі будинок Товариства опіки над дівчатами, щоб ознайомитися, запозичити французький досвід для застосування в Росії. З цього приводу зберігся лист секретаря товариства допомоги молодим дівчатам пані А. В. де Буасмон, яка