Образна система у прозі Марка Вовчка

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

оповідання”, де було вміщено одинадцять невеликих творів:,, Сестра”,,, Козачка”,,, Чумак”,,, Одарка”,,, Сон”,,, Горпина”,,, Викуп”,,, Свекруха”,,, Отець Андрій”,,, Максим Гримач”,,, Данило Гурч”.,, Оповідання ці не були однорідні за матеріалом і за характером зображення конфліктів. У деяких з них розроблені родинно-побутові мотиви в дусі українських народних пісень і казок (,, Чумак”,,, Сон”,,, Свекруха”). Інші оповідання (,, Максим Гримач”,,, Данило Гурч”) переносили читача в світ стародавніх українських легенд, в часи козацтвa” [10, с. 49]. В більшості цих оповідань письменниці виявився романтичний струмінь (,, Свекруха,,, Максим Гримач”,,, Данило Гурч”), а в оповіданнях,, Козачка”,,, Одарка”,,, Горпина” простежуються реалістичні тенденції; в їх основі лежать драматичні конфлікти – зіткнення чистих і благородних душею селян з морально розбещеними і ницими деспотами-кріпаками. В центрі уваги письменниці гострі соціальні проблеми передреформеної дійсності.

Протягом 1861 року в журналі,, Основа” друкувались оповідання Марка Вовчка,, Два сини”,,, Ледащиця”,,, Не до пари”,,, Три долі”, які склали з раніше написаним оповіданням,, Чари” другий том,, Народних оповідань”, виданий у Петербурзі у 1862 році. У цих творах також виразно звучать антикріпосницькі мотиви.,, Нова книга тісно пов’язана з мотивами й образами з першим томом,, Народних оповідань”. Разом з тим тут з’явилися нові мотиви, відбився підвищений інтерес письменниці до морально-психологічних проблем” [10, с. 135]. Ще перебуваючи в Немирові Марко Вовчок розпочинає роботу над повістю,, Інститутка, яка була повністю опублікована в журналі,, Основа” (березень, 1962), і стала значним кроком української прози на шляху реалізму і новим етапом у творчості самої письменниці.

У Марка Вовчка поглиблюються викривально-аналітичні можливості реалізму, зростає соціальна загостреність критики кріпосницької дійсності, з’являється суспільно-політичний аспект художнього трактування реальних причин народного лиха. Зображення навколишнього середовища підпорядковане завданню соціально-психологічної характеристики героїв,,, обставини виступають як чинники формування характерів героїв, їхніх дій, настроїв, думок, прагнень” [8, с. 213].

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного (,, Козачка”,,, Одарка”,,, Горпина”,,, Ледащиця”,,, Два сини”) та баладного оповідання (,, Чари”,,, Максим Гримач”,,, Данило Гурч”), соціальної повісті (,, Інститутка”), соціально-побутової казки (,, Дев’ять братів і десята сестриця Галя”).

Оригінальність,, Народних оповідань” багато в чому зумовлена саме тим, що,, події і персонажі розкриваються у них через сприйняття жінки з демократичних низів, найбільш гнобленої і страждаючої з усіх пригноблених” [10, с. 57]. Саме доля цієї жінки, іі ставлення до життя стали основною темою українських оповідань Марка Вовчка. Це надало особливої глибини і своєрідності її творам.

,,Особливо з глибоким чуттям і любов’ю писала Марко Вовчок про жіноцтво. Безмежно ніжні, ласкаві матері; вірні, навіть жертовні в коханні, дівчата; щирі, сердечні подруги; добрі сестри; чисті, непорочні дівчата-підлітки – всі ці герої оповідань письменниці сповнені тієї принадної краси і душевного благородства, які український народ обезсмертив у своїй поезії ” [5, с. 19].

,,Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках,, Народних оповідань”,,, Інститутці”. Зосереджуючись передусім на станових суперечностях, виявляючи глибоке знання конкретних явищ кріпосницької дійсності, Марко Вовчок показує, як життя цих прекрасних душею трудових людей нівечать жорстокі поміщики та їхні прислужники” [8, с. 216].

Вершиною творчості Марка Вовчка стала «Інститутка» (1859-1861 рр.), перша в українській літературі соціальна повість, у якій розширяється галерея народних образів, особливо жіночих, повніше відбивається селянський протест.,, Вона займає особливе місце у художньому дослідженні кріпосницької дійсності – і глибиною проникнення у соціальні обставини, і відкриттям ряду типів-характерів. У творенні їх Марко Вовчок ще більшою мірою, ніж у попередніх творах, іде від явищ самого життя. Тому її селяни вимальовуються не опоетизовано-одноманітною громадою, а у складних виявах соціальної поведінки, нахилів і вдач. І нестримно-запальний Назар, і мужній, урівноважений Прокіп, і вільнолюбива Катря, і терпляча душевна бабуся, й епізодичний образ москаля-кухаря – усе це типові характери, що розкриваються у типових обставинах через діалоги та вчинки, через влучні оцінки наділеної великим оптимістичним відчуттям оповідачки з народу Устини” [7, с. 42 ].

Особливістю композиції повісті є й те, що оповідь, як і в «Народних оповіданнях», ведеться від першої особи. Цікаво, що тут першою особою виступає одна з головних героїнь твору, Устина. Отже, крізь призму її сприйняття змальовано панів, кріпаків та взаємини між ними.,, Саме тому всі оцінки Устиною інших дійових осіб повісті сприймаються як судження самого народу” [5, с. 23].

В образі головної героїні Устини втілені характерні ряси жінки-страдниці, яка живе в умовах страшної кріпосницької неволі, безправності, підневільної праці на панів. Дівчина говорить:,, Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала... Було, мене й б'ють (бодай не згадувати) – не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи – сміюся” [25, с. 395]. Такою змальована Устина на початку твору. Але Марко Вовчок на цьому не зупинилася, вона показала, як з розвитком сюжету, під впливом обставин та оточуючих людей змінювалося світобачення Устини, як зростало її прагнення до волі, давно вимріяної і такої очікуваної. Дівчина, немов перероджується, коли знайомиться з Прокопом, що готовий на будь-які випробування, аби тільки визволити себе й свою кохану з кріпацької неволі, думки про вільне життя заполонюють її душу, будучи з милим