Образна система у прозі Марка Вовчка

Устина рано залишилася сиротою, росла в чужих людей. В десять років її забрали до панського двору та примусили працювати нарівні з дорослими. Важко їй було у старої пані, і зовсім нестерпним стало життя при панночці:,, Прийду було її вбирати, вже якої наруги я од неї не натерплюся” [25, с. 402]. Дівчина покірна долі, мовчки зносить усі знущання.

У словах і думках Устини втілені настрої закріпаченого селянства. Знущання, погрози довели дівчину до важкого захворювання, але її підняли немічну й погнали знов до панської роботи, називаючи ледащою і погрожуючи ще страшнішими покараннями.

Устина показана розумною, мудрою, спостережливою, що виявляється в її оцінках життєвих явищ, у влучних характеристиках людей, зокрема панства. Як і весь трудовий народ, вона в таких важких умовах не втрачала волелюбності, гідності, моральної стійкості, доброти, оптимізму. Устина не підноситься до активного протесту проти панських знущань, але її ненависть до панів також зростає, її симпатії на боці волелюбного Назара і рішучого протестанта Прокопа.

Хоч дівчина й покоряється панам, але весь час мріє про волю. Звільнилася вона від кріпацької неволі, коли Прокопа, її чоловіка, віддали в москалі. І хоча їй і в місті доводилося тяжко працювати, але вона почувала себе щасливою. Можливо, назавжди розпрощалася зі своїм Прокопом Устина, кров'ю обкипає кожна зароблена нею у тяжких наймах копійка, але й вона почуває себе вільною: принаймні сама може обирати собі місце роботи, може перемінити остогидлу службу. Вона була безмежно вдячною Прокопу за те, що він визволив її з кріпаччини.

Устина акцентує не на тому, як їй тужно за милим, як важко без нього, як вона очі виплакує на самоті (лейтмотив рекрутських пісень, приміром) ; ні, вона плекає думку про те, що,, вільно мені, що не зв’язані руки мої” [25, с. 436] (солдатки звільнялись від панщини) :,, То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й Бог забуде! Він чоловік мій і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! ” [25, с. 436].

Прокіп зміг визволити Устину од кріпацтва тільки тому, що не побоявся виступити проти оскаженілої панночки, проголошуючи:,, Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась! ” [25, с. 425]. Марко Вовчок визнавала природною народну боротьбу за волю.

Марко Вовчок у повісті паралельно змальовує два жіночі образи, що нею постійно протиставляються, а саме: це образи Устини і панночки. Кріпачка Устина – багата і красива натура. Вона щира і привітна з подругами, з повагою ставиться до бабусі-кріпачки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. Вона розумна і спостережлива, уміє розпізнавати людей і влучно та дотепно давати їм характеристику. Навіть свою мучительку не проклинає, а здивовано думає:,, Таке молоде, а таке немилосердне, Господи! ” [25, с. 403]. Вона щиро покохала Прокопа, почуття дівчини глибокі, безкорисливі.

Порівнюючи кріпачку з поміщицею, письменниця відзначає моральну вищість представників з народу. Панночка з презирством ставиться до кріпаків, знущається з них.,, Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані” [25, с. 420].

Устина, хоч і неписьменна, має багатий життєвий досвід, добре розбирається в людях. Панночка закінчила інститут, але не придбала ніяких знань. Вона не здатна на глибокі і щирі почуття. Після одруження прибирає до своїх рук і чоловіка, не зважає на його думку.

Устина мріє стати вільною, а панночка – розбагатіти за рахунок експлуатації селян-кріпаків. І ставши вільною, дівчина промовляє:,, Легко зітхнути, весело глянути й думати: що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю – нікого не боюся; робитиму чи ні, – ніхто мене не присилує, ніхто не займе. Чуюся на душі й на тілі, що я живу” [25, с. 436].

Устина глибоко й щиро кохає Прокопа. Потішає в горі, допомагає зносити тяготи солдатського життя. Сім років чекала вона чоловіка, ні на хвильку не забуваючи про нього. Протилежне почуття у панночки. Щодня якісь примхи. А одружившись із лікарем, не рахується з його думкою, підкоряє його волю. Спостерігаючи за ставленням панночки до лікаря, Устина зауважує:,, Чудне панське кохання” [25, с. 409].

Мова Устини проста, лагідна. Панноччина – груба і неласкава, у звертаннях до кріпаків у неї переважають грубі слова, лайка.,, Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино! ” [25, с. 402], – кричить вона Устині.

Марко Вовчок, домагаючись художньої правди, показала величезний контраст між зовнішністю панночки та її характером, бо бачила красу людини в людяності, щирості, доброзичливості. Портрет же Устини повністю гармонує з її внутрішніми якостями.

На відміну від Устини, Катря була вільною козачкою. Вийшовши заміж за