Образна система у прозі Марка Вовчка

Ось такі вони – чесні і працелюбні, щирі і вільнолюбиві жінки-кріпачки – героїні повісті «Інститутка». Цими образами Марко Вовчок показала моральну перевагу кріпаків над панами, підтвердила готовність Катрі й Устини дорогою ціною заплатити за волю і незалежність.

 

 

До спроб української психологічної прози слід віднести повість Марка Вовчка,, Три долі”, у якій письменниця зосереджує свою увагу на дослідженні найтонших душевних порухів, показує внутрішні протиріччя і конфлікти між людьми.,, Описи зовнішності молодих героїв і героїнь витримані в дусі епічної народної поезії, але психологічні характеристики основних персонажів значно поглиблюються. Перед нами з'являються майстерно окреслені індивідуальності з своєрідним внутрішнім світом” [10, с. 143].

,,Три долі – три життєві дороги – відкриваються перед молодими дівчатами із слободи П'ятигори. З самого початку повісті ми знайомимось з їхніми характерами: перед нами горда, запальна, метка і весела Катря; спокійна, задумлива і погожа, як тихе літо, Маруся; чутлива, схильна до рефлексій і споглядання, добросерда, розсудлива Хима. Одначе ці характери не відразу виявляють себе повністю, їхні приховані сили виявляються тільки в зіткненні з тяжкими життєвими випробуваннями. Таким випробуванням стає нещасливе кохання трьох дівчат до одного парубка – Якова Чайченка” [12, с. 183].

Глибоке проникнення в душевний світ персонажів, особливо дівчат, дозволило авторові створити яскраві індивідуальні характери, правдиво, щиро розповісти не нову, але все ж хвилюючу історію нещасливого кохання подруг до одного парубка.

,,Він полонить їхню уяву своєю вродою і невимовною тугою, яка проступає в кожному його погляді і русі, в загадкових словах його журливих пісень. В перших стражданнях, сумнівах, у внутрішній боротьбі розкриваються характери, визначаються різні типи життєвої поведінки” [12, с. 183].

Палко і пристрасно кохає Катря Якова, дівчина не роздумує над причинами його журби, віддається всією душею радісній пісні свого першого почуття, заради якого ладна була знести людський поговір, боротися проти суворого батька. Але надзвичайно,, глибоке горе і душевне розчарування охоплює дівчину, коли вона дізнається про істину: не їй, а чорнобривій шинкарці навіки віддано серце коханої людини” [10, с. 144]. Вона тяжко страждає. Яків виявився не здатним зрозуміти всю небуденність Катриної вдачі, не зумів відповісти на любов дівчини, чи принаймні не здатен зробити вибір Але Марко Вовчок дає зрозуміти, що в її стражданнях багато від самолюбства, від ображеної гордості. Жодного разу Катря не робить спроби збагнути душу Якова, зрозуміти його становище. А він же так само нещасливий у своєму коханні і приречений на довічну душевну самотність.,, Лучче б я його поховала! ” [25, с. 358. ] – вигукує горда, нещасна Катря. Поступово в ній народжується відчуження од рідних і близьких, з'являється невір'я в людей, в правду і справедливість, зникає чутливість до людського горя, її відчай набирає характеру крижаного суму, накладає відбиток на світосприймання:,, І нащо чоловік живе? Нащо у світ родиться? Живе на муку, родиться на смерть. Нічого шукати, ні по чім боліти – усе проходить, як дим, усе минає, як зілина” [25, с. 368].

Катря скористалася, очевидно, єдиним вибором, котрий дозволяв жінці зберегти власну гідність. Цей вибір – чернецтво. Марко Вовчок наголошує не лише на залежності героїні від непостійного, роздвоєного в своїх почуттях нареченого, але й могутньому (і в цій ситуації фатальному) гніті батька. Деспотичність батька, який не рахується ні з ким у родині, продемонстрована в багатьох епізодах. Покірна дружина з таким статусом покірної і тому облагодіяної господарем рабині звиклася. Дочка бунтується, і її непокора лише посилює деспотичність. Незгода на шлюб, причому незгода якась ірраціональна, бо Катрин обранець і заможний, і з доброї родини, ніяких очевидних перешкод ніби й немає, остаточно руйнує доччине щастя. З-під цього майже що неуникного гніту, коли обставини не лишають жінці ніяких шансів на перемогу, Катря визволяється ціною зречення світу, тобто тілесності, чуттєвості, зречення, власне, своєї статі, адже монастирське існування – це буття істоти, сказати б, безстатевої.

,,Героїня Марка Вовчка – максималістка: якщо обранець зрадив, якщо її почуття розтоптані, вона зречеться земної марноти взагалі. В результаті цього душевного охолодження, відрази до життя Катря і вирішує піти в монастир. Справді незрадливим обранцем стане лише Бог. Ми нічого не дізнаємося про Катрину монастирську аскезу, про її прагнення до християнських чеснот. Навпаки, засвідчено брак смирення, і це чернецтво представлене швидше як торжество над тим світом, що її скривдив. Катря вивищується над ним, споневаживши як дрібні й недостойні усі його цінності. Що-що, а християнська покора так і не стала Катриним здобутком. Це спеціально наголошено в епізоді останніх відвідин героїнею рідного обійстя. Вона не приїхала па