Образна система у прозі Марка Вовчка

Таким чином, повість,, Три сестри” стала тією точкою відліку, від якої почався перехід Марка Вовчка від селянської тематики до висвітлення проблем, порушених епохою 60-х років. Лаконічні українські оповідання залишилися своєрідною творчою пробою перед створенням великих художніх полотен, що вимагали глибокого проникнення в психологію людини як художнього типу.

 

Роман „Живая душа” (,, Отечественные записки”, 1868, № 1-3, 5), присвячений злободенним темам літератури кінця 60-70-х рр. : показу становлення нових людей – борців за народні права та розвінчанню „напускного демократизму”. У романі виведено ряд образів, яких можна характеризувати як ренегатів визвольного руху, що прикривалися чужими фразами про свою любов до народу, а насправді були по-злочинному байдужі до нього, часто ставали зрадниками його інтересів. У салоні Ярославської таким є Роман Квач, Павло Іванович та ін. На противагу їм авторка виводить образ Маші – „живої душі”, – яка виходить на шлях самостійної праці та боротьби.

„Живая душа” – складний, багатопроблемний роман соціального характеру. Він має складну канву сюжетних ліній, які концентруються навколо основної – історії формування характеру нової жінки.

У своєму творі Марко Вовчок розкриває історію формування „нової героїні-жінки», бідної безприданки Маші, яка відрізняється від своїх ровесниць не тільки серйозністю, цілеспрямованістю, працьовитістю, бажанням активної діяльності та громадського служіння, у неї є те, чого так бракує багатьом її знайомим – почуття власної гідності. У повсякденній праці, яка сприймалась природною потребою людини, Маша вбачала радість і щастя в житті, свою незалежність і задоволення пекучої жадоби справи. Дівчина без сторонньої допомоги приймає рішення, сама заробляє на життя, мріє про громадське служіння. У неї є те, чого так бракує багатьом її знайомим – почуття власної гідності, дівчина живе своїм розумом.

В романі послідовно показано процес визволення жінки з-під родинного деспотизму.,, На шляху самостійного життя Маша терпить бідність і нестатки, зустрічається з докорами й образами, алн зберігає гідність незалежної, трудящої людини. Значно більше, ніж ці труднощі, її непокоять непохитні устрої соціального побуту, ті,, кити”, на яких будується несправедливий порядок життя” [10, с. 310].

,,Жива і допитлива Маша швидко зрозуміла справжню ціну салонних розмов і побачила глибоку прірву, яка лежала між панами і простим народом. ЇЇ заповітна мрія – вибратися з цього затхлого оточеня на світлий простір, щоб жити, а не животіти” [14, с. 24]. Це „нова жінка” – і в думках, і в діях. „Справжнє” життя героїні починається тоді, коли вона залишає дім Рославлєвої, переконавшись у блюзнірстві, лицемірстві оточення своєї попечительки (історія взаємин дівчини з благодійницею нагадує роки перебування Марії Олександрівни Вілінської в Орловському домі її тітки Катерини Петрівни Мордовіної, хоча безумовно, це вже інші пореформені часи).

,,Марко Вовчок глибоко проникає у внутрішній світ героїні, зображує процес зросту і мужніння її характеру. В зовнішності Маші підкреслено не лише молодість і привабливість, а й її внутрішня сила, напружене духовне життя” [10, с. 307]. У неї,, … серьёзное, совершенно особенное лицо, которое, раз увидавши, всегда узнаешь и почему-то с волнением подумаешь: Ах, вот оно! ” [26, с. 137].

У статті,, Мислячий пролетаріат” Д. І. Писарєв відзначав, що,, нова людина без своєї улюбленої праці немислима, як немислима праця без неї. Саме такою новою людиною і є героїня роману Марка Вовчка,, Живая душа”. Звичайно, Маша, що зростала в атмосфері ситого філістерського животіння, не позбавлена деяких рис панночки…У затхлому середовищі пустомель Маша справді – жива душа. Героїня Марка Вовчка вбачає своє щастя у праці” [Цит. за кн. : 19, с. 15].,, Сама Маша – не,, чистоплюйка”, не,, білоручка”. На відміну від бездіяльних Рославлєвих, Бурнашова, Камишової, що зросли в безтурботності і забезпеченості, вона з юних літ читає, шиє, готує себе до праці і самостійного життя” [10, 308].

У розмові з культурним і,, гуманним ” паном Бурнашовим, який прагне одружитися з нею, Маша висловлює свої погляди на життя:,, Я не согласна быть вашей женой. Я хочу другой жизни, совсем другой – жизни настоящей, не на словах, не то, чтобы трогало только и волновало, не то, чтобы только голова болела от мыслей, а чтобы все тело ныло, как у настоящего работника, от настоящего труда…чтобы не сидеть калекою при дороге…не лежать камнем. Я хочу этого, вправду хочу. Не то чтобы пожелать, да и ждать, а хочу, как голодный хлеба – теперь, сейчас” [26, с. 107]. Не збулися мрії Рославлєвої видати свою родичку за,, богатейшого жениха в губернии” Бурнашова, забезпечити Маші (і, звичайно, собі) рай на землі. Адже для дівчини байдужа прихильність і Протасова, і Квача, вона пов’язує свою долю з тим, кого обрало серце.

Вона знайомиться з Загайним. В його особі Маша вгадує діяльну натуру, борця і трудівника.,, Він – один з,, нових людей ”, які не