Опера «Царева наречена» Миколи Андрійовича | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

відняли право на щастя» , а її трагічна загибель була «підсумком складного сплетення подій, почуттів і відносин» . Приєднується до попередніх дослідників і Л. Серебрякова: «Не народ і історія, не царська влада і проблеми державності, а людина, з її не менш значимими “безоднями”, стає в ній – [опері] – головним об’єктом його – [М. І. Римського-Корсакова] – художньої уваги» . Такий акцент правильний, він існує паралельно, але в межах продуманої концепційної системи вищого порядку, яка організовує драму всієї опери і стосується всіх персонажів. Важливо зрозуміти причину подій і принципи, які спонукають до даних дій героїв, і це допоможе зрозуміти ідейну сутність задуму драми. Отож, автор попередньо згаданої статті В. Серебрякова також зазначає про «присутність деяких рокових сил, які приводять до трагічного результату» . Але в даному випадку в опері це не якісь «невидимі містичні рокові сили», а абсолютно реальні – це воля царя, це сила влади, якій всі мають підкорятися, незалежно від того хто кого любить і хто що вже вирішив. Вдало підкріплюється така позиція висловлюванням І. Куніна: «хазяїн і повелитель Русі вибирав її – [Марфу] – божеським і людським законам всупереч “царевою нареченою”« .

В. Серебрякова виділяє також дві дійові сфери драматургії – основну дію, до якої відносить Марфу і Ликова («“іносвітнього” простору “золотих вінців”, які на них “надінуть завтра”« ) і «контрсферу драми, представлену рядом героїв, тематизм яких, при всьому його розмаїтті, має спільну логічну і інтонаційну основу» .

У статті висловлена дуже слушна думка, з приводу процесу внутрішньої деформації негативних образів: «Головне ж в героях контрсфери – це сам процес початкового “духовного пошкодження” людини, її попадання у владу страшних сил і подальшого неухильного падіння» .

Але, кого ж відносить автор до даної групи? – Любашу, Григорія Грязного і Бомелія як центральну особистість «сфери зла», а даний перелік явно неповний.

Отже, визначення концепційного питання з аналітичною аргументацією не знаходимо в жодній з відомих нам наукових праць (точніше сказати, наявних у нашій бібліотеці). У всіх випадках воно потребує доповнень або уточнень, доведення і окрім того, деякі позиції з нашої точки зору дещо сумнівні.

1.3 Спроба формулювання концепції опери «Царева наречена»

Підсумовуючи і доповнюючи все вище сказане дослідниками стосовно концепції опери «Царева наречена», приведемо власне її формулювання.

В основі ідеї опери – протистояння двох світів – двох образних сфер, двох сфер дії – основної і контрдії до неї.

Проте, таке схематичне вирішення є надто прямолінійним, тоді як у драмі не все так просто і однозначно. Адже Грязний і Любаша одночасно і жертви і інструменти системи влади. Всередині контрсфери як жертви вони проходять процес переродження, Грязной в кращу сторону (його перероджує кохання до Марфи), Любаша – в гіршу (її штовхає до страшних вчинків бажання помсти, бажання утримати свою долю в своїх руках, бажання добитися того, чого хоче будь-якою ціною, хоча іде вона на злочини не з легкою душею і не без сумлінь совісті). Тут підкреслимо правоту Л. Серебрякової, яка зазначає у героїв контр сфери про «процес початкового “духовного пошкодження” людини, її попадання у владу страшних сил» .

Не потрібно забувати, що драма особистісна теж присутня (наявність трьох любовних трикутників – Любаша – Григорій – Марфа, Григорій -Марфа – Ликов, Бомелій – Любаша – Грязной), про що й зазначали А. Соловцов і Л. Серебрякова у вище приведених цитатах. Все це робить концепцію опери не декларативно прямолінійною, а по-справжньому об’ємною, яка включає в себе всі можливі прояви людського.

І все ж головним концепційним стрижнем є протиставлення вище названих двох світів – сфери і контрсфери.

Перша сфера – це світ доброти, блага, мирного звичайного життя, нормальних людських стосунків. Герої цієї «доброї» сфери живуть, люблять, одружуються, переживають і тішаться один за одного у злагоді і довірі. Втілення таких високих ідеалістичних естетичних категорій як добро, мир, життя реалізуються через взаємовідносини, життя і духовну сутність ряду конкретних героїв драми. На першому плані – це образ Марфи – високо поетичний, світлий, м’який. Взаємна любов Марфи та Івана Ликова стає символом ідеального чистого, наївного кохання. Собакін, Домна Сабурова, Дуняша, Петрівна, колективний образ народу у ІІ-й дії, співаки і співачки, танцюристи у І-й, разом з центральною парою (Марфа і Ликов) є персоніфікацією об’єктивного ідеалізованого і опоетизованого образу народу, а ще ширше – взагалі людини, гуманізму, життя.

Друга, протилежна першій – контрсфера, яка уособлює сили зла – сили влади, вседозволеності, тиранії і безконтрольної агресії. Дана сфера реалізована через деспотичну систему владного апарату і його вплив. Центральний образ цієї сфери – цар Іван Грозний і тут доречно пригадати його характеристику з уст О. Кандінського і Л. Рапацької як фатальної рокової згубної сили, яка руйнує долі всіх персонажів («цар-тиран, який фатально впливає на долі простих людей» ; «герой, який уособлює антилюдську фатальну силу, що породжує безбожну мораль, яка і губить головних героїв» ).

Образ царя є узагальненим уособленням зла як такого взагалі і зла деспотизму, егоїзму як принципу поведінки. І саме таке зло –