Опера «Царева наречена» Миколи Андрійовича

Про постановку «Царевої нареченої» 04. 03. 2015 р.

Режисер: Петро Ільченко (заслужений діяч мистецтв України, доцент)

Диригент: Сергій Голубничий (лауреат ІІ-го міжнародного конкурсу імені С. Турчака, головний диригент оперної студії).

Декорації і костюми (див. додатки № 1, 2) витримані в стилі відповідному історичній епосі, в якій відбувається дія драми. Атмосфера в повній мірі відтворює давньоруське життя. Сірі й темні тони дерев’яних і кам’яних стін, характерний орнамент, простота і скромність інтер’єру, що з одного боку відповідає історичному часу, а з іншої не відволікає від драми особистостей. Освітлення теж сприяє створенню певної психологічної атмосфери, настрою різних сцен, – темно синє і світло-жовте, воно посилювало драматургічний контраст і емоційно впливало на глядачів.

Костюми опричників – чорні і золоті – вони символізують напевно поєднання елітності, царської величі і зла, темноти. Хорове звучання їх злагоджене, вивірене, дехто з них навіть вів себе не як статуя, умовно розмовляючи і жестикулюючи між собою з виразною мімікою. В костюмі Малюти поєднані ці два кольори (чорний і золотий). Його виконавець (Дмитро Кононенко) – безумовно один з найяскравіших акторів студії, про що також свідчить і відгук на один з попередніх спектаклів: «Зацікавив і залишив позитивні враження Малюта у виконанні соліста Оперної студії Дмитра Кононенко…Його герой, з неправильною осанкою і невисокий, був по-справжньому зловіснім. Хваткий і неприємний погляд, виразні сценічні рухи, вміло розставлені в партії акценти…» .

Цар одягнутий в чорний костюм як опричники, тільки з червоним плащем поверх. Грозний опирається на високий жезл, на шиї у нього а золота підвіска – хрест, а на голові «шапка Мономаха». Тут ця, якби невідома особа, дуже очевидно зображує царський вигляд.

Колір Грязного – червоний (сильний колір, агресивний, пристрасний). Голос виконавця Романа Страхова (лауреат міжнародних конкурсів, соліст Оперної студії) не достатньо гучний, вокал часто губився, перекривався оркестром, звучав дещо глухо.

Любаша – Людмила Циган (лауреат міжнародних конкурсів, солістка Національної опери України імені Т. Г. Шевченка, солістка оперної студії) – її кольори синій і чорний (хмурий і холодний). Солістка має прекрасний, сильний голос, але в грі їй не вистачало пристрасності, вираження страждання, вона як лебідь махала руками і з печально піднятими бровами дивилась в сторону глядачів. ЇЇ образ відчайдушної, рішучої гарячої коханки надто пом’якшився невідповідною пластикою.

Бомелій (Олег Тонкошкура, соліст Оперної студії) одягнутий у синій галантний європейський костюм з білою сорочкою. Тут це не якийсь там непомітний лікар у якомусь сірому плащі – а справжній красень, тим паче, що у виставі його роль грає молодий співак, малого росту і тому в сцені, де він демонструє свої претензії на Любашу, виглядає дещо комічно.

Марфа і Ликов (Юлія Погребняк – студентка 5 курсу; Роман Побойний – студент 4 курсу) – як світлі персонажі мають світлі, багаті на вигляд, красиві костюми. Марфа одягнута в розкішне рожеве плаття в 2-й дії і чисто-біле, схоже на лікарняну піжаму, у фіналі, а Ликова завжди світлий яскраво-жовтий костюм. Ликов сповна втілив образ доброї простоти – і своїм відкритим звуком і тим як тримався – природно, не різко, не надто ефектно. Марфа теж пластикою гри відповідала плавності і м’якості музики, тут краса проявилась у образі цілісно. М’який, світлий ліричний прегарний приємний голос Марфи звучав, однак, часто повільніше оркестрового темпу.

Стосовно чистоти інтонування, то в деяких, окремих моментах Марфа і Григорій «майже дотягувались» до потрібної висоти.

Оркестр динамічний, дещо різко виділялась криклива група мідних духових інструментів.

Похвали заслуговують добре зроблені партії Сабурової (Олена Кумановська – лауреат всеукраїнського конкурсу, соліст Оперної студії), Собакіна (Олександр Харламов – соліст Національної філармонії України, соліст Оперної студії), Дуняши (Марина Морозова – солістка Оперної студії). Ці виконавці стабільно виконували ті ж самі ролі в цій виставі багато разів, цим досвідом пояснюється така «зробленість» виконання.

Відмітимо також помітно хорошу роботу хормейстера Дмитра Кравченка.

В цілому дана постановка певною мірою дає уявлення про задум опери. Але деякі купюри, зроблені постановниками, впливають на розкриття концепції твору:

Вилучено хоровий епізод і хор опричників «Слаще меду ласковое слово» (І дія, сц. 1, ц. 28-31). Ця купюра – мінус, який позначається на повноті, виразності і яскравості образу опричників.

У 2-му акті вилучено усю першу сцену (після оркестрового вступу до дії одразу починається розмова Марфи і Дуняши). Це знов-таки помітно збіднює образ опричників і – в цілому – характеристику контрсфери. В цій сцені, дуже важливій у показі основного ідейного конфлікту опери, показана реакція і осудлива оцінка народом опричини і особистості Бомелія (отже й влади) – одні «гірше псів», інший «нехрист» і «колдун».

В результаті цих купюр спектакль переключає оперу в план лірико-психологічної драми, замість акценту на концепції, про яку йшлося в першому і другому розділах. А