Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Організація та вдосконалення менеджменту іноземних інвестицій (на прикладі тютюнової промисловості України)

Предмет: 
Тип роботи: 
Бакалаврська робота
К-сть сторінок: 
77
Мова: 
Українська
Оцінка: 

використовувати.

 
Як переконує вітчизняний досвід, новий власник підприємства не може швидко відмовитись від великої кількості працівників одночасно, тому зростання рівня продуктивності праці триває довго. Місцева влада всіляко намагається втримати рівень зайнятості, забороняючи скорочення чисельності працюючих на підприємстві. Також державні органи вимагають підтримувати невиправдано широку соціальну інфраструктуру великих промислових підприємств. Саме це сприяє завищенню рівня вартості робочої сили. Тому багато інвесторів дотримуються точки зору, згідно з якою найвигіднішим в Україні є створення нового підприємства, з нуля, не перевантаженого зобов'язаннями.
Можна виділити три групи прямих іноземних інвесторів, які функціонують в Україні:
—приватні інвестори-підприємці;
—транснаціональні корпорації (ТНК);
—інституційні інвестори (зокрема міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК).
Інвестори-підприємці (приблизно 15% від загального обсягу) — найризикованіша та найактивніша у вкладанні капіталу група. У своїх інтересах вони використовують насамперед недоліки у законодавстві, галузі або підприємства тієї чи іншої країни. При виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати. Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Причиною такої поведінки є висока вартість використовуваного капіталу та його обмеженість. Близько 80% від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторіз імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже існуючого [30].
Транснаціональна корпорація є підприємством, до якого входять материнська компанія, її дочірні підприємства та асоційовані підприємства за кордоном. Іноземна дочірня компанія — це підприємство, де інвестор, що є резидентом іншої країни, володіє значною, вагомою часткою капіталу, яка дає змогу йому протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Як доводить світова практика, ТНК є довгостроковими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країну, вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва. ТНК віддає перевагу інвестуванню довгострокових проектів із залученням великого науково-дослідного потенціалу, що зумовлено легким доступом до капіталу, має передові стандарти ведення бізнесу. Ці компанії тримають на середньому рівні ставку внутрішньої прибутковості інвестицій, як і інвестори-підприємці, інвестують переважно в негрошовій формі. Транснаціональні компанії — найбільші інвестори України порівняно з іншими типами інвесторів (68% від загального обсягу). Найвідомішими є інвестиційні проекти таких компаній, як "Австрійські авіалінії ", що вклали у наші авіаційні підприємства майже 9 млн. дол. США, спільне підприємство "Реємстма-Київ -тютюнова фабрика", мережа ресторанів компанії "МакДональде", якою вкладено інвестицій на суму більш як 70 млн. дол., компанія "Толден Телеком", що інвестувала 60 млн. дол., компанія "Каргилл" (вкладено інвестицій на суму 85 млн. дол.), корпорація "Нестле" (інвестовано 41 млн. дол.), супермаркети австрійської компанії "Євро-Білла".
Інституційні інвестори є фінансовими посередниками, які залучають кошти переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах і вкладають ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів. До складу інституційних інвесторів відносять фонди прямого інвестування, які переважно здійснюють середньострокові капіталовкладення (5-7 років), купуючи великі пакети акцій компаній. Цей вид інвесторів досягає вищих рівнів прибутковості. Частка від загальної кількості інвесторів в Україні становить приблизно 13%. Прикладом ефективного функціонування в Україні може бути діяльність Western NIS Enterprise Fund (Американський Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах), який вклав у вітчизняну економіку прямих інвестицій більш як на 16 млн. доларів. Фонд, як правило, здійснює пряме інвестування малих і середніх підприємств та надає кредити у розмірі від 750 тисяч до 7,5 млн. доларів. Були проінвестовані такі підприємства, як "Троянда-Експрес", "Сонола", "Екопрод", "ОСС", "Світанок", Гостомельський склозавод. Фонд став засновником "Мікрофінансового банку", основною метою діяльності якого є кредитування малого та середнього бізнесу. Фонд інвестує кошти шляхом безпосереднього придбання простих акцій.
Серед інституційних інвесторів виділяють такі, як ЄБРР та МФК, які фінансуються урядами різних країн (приблизно 3 - 4%). Ці інвестори мають іншу інвестиційну стратегію і критерії інвестування. На відміну від ТНК їх цілі набагато ширші, ніж максимізація прибутку. Вони сприяють реструктуризації підприємств, прискоренню трансформаційних процесів в економіці.
При формуванні ефективного механізму реструктуризації національної економіки треба враховувати те, що прямі іноземні інвестиції не створюють національного капіталу, хоча у формі спільних підприємств можуть сприяти цьому. Прибуток, створюваний капіталом нерезидентів, в основному вивозиться за межі України. Стимулів для його реінвестування поки що в Україні недостатньо.
Однією з найголовніших причин небажання вкладати кошти в українську економіку є те, що порівняно з науково й технічно розвинутими секторами економік передових країн більшість вітчизняних галузей є значною мірою технологічно відсталими, що зумовлено колишньою політикою радянського керівництва надавати пріоритет розвитку військово-промислового комплексу на відміну від інших секторів економіки [18].
Характерними факторами для інвестиційне привабливих країн вважаються стан розвитку законодавства щодо іноземного інвестування, його підтримка у створенні спільних підприємств; рівень захисту прибутку та вкладеного капіталу; наявність запасів природної сировини; масштаби ринку та потенціал його розширення; наявність кваліфікованої робочої сили; можливості місцевого ринку; відсутність адміністративних перешкод; ступінь розвитку виробничої інфраструктури; доступ до наукових і технологічних розробок.
В Україні частка ПП у 2000 році у загальній кількості валових інвестицій залишається на рівні 3,9%. Практика
Фото Капча