Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

-статистичні: математична обробка та інтерпретація результатів дослідження.

Практичне значення дипломного дослідження: результати дослідження можуть бути використані студентами спеціальності «Соціальна педагогіка» з метою: 1) підвищення рівня знань щодо проблем ВІЛ-інфікованих дітей та нормативно-правового регулювання життєдіяльності таких сімей; 2) інформування про шляхи запобігання ВІЛ-інфікуванню серед молоді; 3) оптимізації процесу практичної підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціальної роботи з клієнтами групи ризику.

Базою дослідження став Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Нами здійснено опитування серед студентів спеціальності «Педагогіка вищої школи», віком від 21 до 43 років – загалом 20 осіб, з них жінок – 18, чоловіків – 2. Опитування проводилось з метою з’ясування рівня обізнаності щодо поширення проблеми ВІЛ / СНІД в Україні, оскільки більшість має неповнолітніх дітей.

Структура та обсяг дипломної роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. 

Загальний обсяг дипломної роботи 93 сторінок, із яких основного тексту 83 сторінки, список використаних джерел містить 40 найменувань. Дипломна робота містить 2 таблиці та 12 діаграм (за результатами опитування).

 

 

 

Нині понад 40 мільйонів осіб в усьому світі інфіковані ВІЛ та живуть з цією проблемою. Торкнулась ця проблема й України, де на обліку перебуває близько 80 тисяч ВІЛ-позитивних осіб. Поширення епідемії ВІЛ-інфекції призводить до того, що все більшій кількості дітей доводиться жити з ВІЛ. Переважна більшість з них народжена ВІЛ-інфікованими матерями. З 2005 року антиретровірусне лікування стало доступним для всіх дітей в Україні. Вживання антиретровірусних препаратів трансформував ВІЛ-інфекцію з невиліковної смертельної недуги в хронічне захворювання. Постійне вживання ліків надає дітям можливість рости й розвиватися, учитися, спілкуватися з іншими дітьми, брати участь у громадському житті. Кількість таких дітей з кожним днем зростає. З ними контактує усе більше людей, які часто мають недостатні, а іноді й неправильні знання про ВІЛ. Дехто відчуває напруження, спілкуючись із такими дітьми, яке ґрунтується на недостатній або перекрученій інформації про ВІЛ-інфекцію. Інші щиро співчувають цим дітям, хочуть допомогти їм, але не знають, якої допомоги вони потребують.

ВІЛ-інфекція – це одне з хронічних вірусних захворювань, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що призводить до глибокого порушення імунної системи, яке визначають медичним терміном «імунодефіцит» [4, c. 9]. Кожна здорова людина має складну систему захисту від інфекційних хвороб. Ця система називається імунною. До складу імунної системи входять білки сироватки крові (імуноглобуліни) та білі кров’яні клітини (лейкоцити), які виконують функцію «гвардії» імунітету. Коли ВІЛ потрапляє в організм людини, він проникає у клітини імунної системи та руйнує їх. Перебуваючи в клітинах, вірус «маскується», тобто стає невидимим для імунної системи. Мішенню для ВІЛ в організмі людини є лімфоцити, які мають на своїй поверхні СР4–рецептори. Такі лімфоцити називаються СР4–лімфоцити. Лімфоцити – це різновид лейкоцитів. С04–лімфоцити попереджають організм про те, що його було «атаковано» мікроорганізмами, які викликають захворювання. Термін «CD» походить від англійського скорочення cluster of differentiation (кластер диференціювання) [5]. ВІЛ має оболонку та серцевину, до складу якої входить генетичний матеріал вірусу – рибонуклеїнова кислота (РНК) та вірусні білки (ферменти).

З’ясуємо життєвий цикл ВІЛ. Виступи на поверхні ВІЛ, які є частиною його оболонки, підходять до CD4–рецептора лімфоцитів, як ключ до замка. Завдяки цьому ВІЛ приєднується до поверхні CD4–лімфоцита й між вірусом та клітиною утворюється міцний зв’язок. Звільнившись від оболонки та залишивши її на поверхні CD4–лімфоцита, генетичний матеріал вірусу та його білки (ферменти) проникають усередину клітини–лімфоцита. Цей процес називається злиттям. Основні ферменти ВІЛ – це зворотна транскриптаза, інтеграла та протеза. Зворотна транскриптаза сприяє перетворенню вірусної рибонуклеїнової кислоти (РНК) на про вірусну дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК). Під дією ферменту інтеграли про вірусна ДНК інтегрується в генетичний матеріал С04–лімфоцита. Завершення формування нових вірусних частинок проходить під дією ферменту протези. ВІЛ, що інфікує СР4–лімфоцит, «перепрограмовує» клітину та спрямовує її роботу на створення нових копій вірусу. Прориваючись із клітини, вірус пошкоджує оболонку СР4–лімфоцита та захоплює його ділянку. Нові копії ВІЛ залишають клітину та розповсюджуються по всьому організму людини, інфікують інші клітини, що мають СР4–рецептори. Тривалість життя СР4–лімфоцитів, уражених вірусом, значно менша, ніж неінфікованих. Тому кількість СР4–лімфоцитів в організмі людини, яка живе з ВІЛ, поступово знижується. Зниження кількості СР4–лімфоцитів ослаблює імунну систему. Визначення кількості С04–лімфоцитів у крові ВІЛ-позитивної людини – це найважливіший спосіб оцінення стану її імунної системи. Віруси одночасно вражають значну кількість СР4–клітин. В інфікованих клітинах утворюється величезна кількість нових копій ВІЛ.

Стійкість ВІЛ у зовнішньому середовищі.

-В сухій плямі крові, яка містить ВІЛ, активність вірусу зникає протягом кількох діб. 

-У великій кількості крові при температурі 23–27 °С активність вірусу зникає через 15 діб. 

-У продуктах крові, призначених для переливання, вірус може залишатися активним протягом багатьох років, у замороженій сироватці крові – до 10 років. ВІЛ швидко гине при використанні дезінфекційних засобів, ультрафіолетового випромінювання. При нагріванні вище 56 °С вірус втрачає активність через 30 хвилин.

У таблиці 1