Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

-немає імуносупресії;

-легка імуносупресія;

-імуносупресія середньої тяжкості;

-тяжка імуносупресія.

Найбільш небезпечними є ситуації, коли у ВІЛ-інфікованої дитини розвивається тяжка імуносупресія. В такому випадку організм дитини є незахищеним від дуже слабких мікроорганізмів – звичайних мешканців навколишнього середовища, які можуть викликати дуже тяжкі захворювання.

Тяжким ступенем ВІЛ-асоційованого імунодефіциту є:

-для дітей до 12 місяців кількість Сй4–лімфоцитів менша 25 %;

-для дітей 12–35 місяців кількість Сй4–лімфоцитів менша 20 % (або менша 750 клітин);

-для дітей 36–59 місяців кількість Сй4–лімфоцитів менша 15 % (або менша 350 клітин);

-для дітей, старших 5 років, кількість Сй4–лімфоцитів менша 15 % (або менша 200 клітин) [4, c. 15]. 

Одним із найчастіших клінічних проявів ВІЛ-інфекції в дітей, інфікованих перинатальним шляхом, є порушення харчування та фізичного розвитку. Порушення фізичного розвитку та його крайній ступінь – виснаження – може проявлятися при ВІЛ-інфекції в дітей як через втрату маси тіла, так і через затримку збільшення маси тіла та зросту.

ВІЛ-інфекція в дітей негативно впливає на стан нервової системи. Прогресування захворювання порушує рухову, пізнавальну функції дитини, поведінку й розвиток мовлення. Тяжкість симптомів ураження нервової системи коливається від незначних порушень до вираженої затримки психомоторного розвитку. Цей вплив на нервову систему ВІЛ-інфікованої дитини насамперед пов’язаний з ураженням вірусом клітин мозку.

Часті бактеріальні інфекції в дітей, які живуть з ВІЛ, віднесені до СНІД–індикаторних станів у зв’язку з тим, що їх перебіг значною мірою відрізняється від такого в дітей з нормальною функцією імунної системи. Бактеріальні інфекції у ВІЛ-позитивних дітей мають тяжчий перебіг та часто повторюються. Прогресування ВІЛ-інфекції – це послідовне порушення імунної системи з виникненням ознак захворювання, що характерні для певної клінічної стадії (таблиця 2). Прояви ВІЛ-інфекції відображено у класифікації захворювання, за якою лікар визначає його стадію. При проведенні успішного специфічного лікування ознаки ВІЛ-інфекції можуть зникати, що свідчить про покращення функції імунної системи. Головною ознакою глибокого порушення імунної системи є розвиток опортуністичних інфекцій. Нами визначено, що опортуністичними інфекціями називаються хвороби, які виникають у людей з імунодефіцитом, і викликані бактеріями, вірусами, грибами або найпростішими, що є природними мешканцями навколишнього середовища і безпечні для інших людей. 

Згідно класифікації ВООЗ визначено п’ять стадій перебігу ВІЛ-інфікування (див. табл. 2) [3]. 

До частих опортуністичних інфекцій у дітей відносять пневмоцистну пневмонію, хронічний рецидивний кандидоз слизових оболонок і стравоходу, цитомегаловірусну інфекцію, нетипові мікобактеріози, криптоспоридіоз, оперізуючий лишай, герпес-вірусне ураження шкіри і слизових оболонок. Найчастіше пневмоцистна інфекція виникає у віці 4–6 місяців. Передача збудника відбувається повітряно–крапельним шляхом від хворої людини або здорових людей, які є носіями цієї інфекції. Ознаками захворювання є кашель, важке дихання, зниження апетиту, зміна поведінки дитини. Температура може бути як підвищеною, так і нормальною. В дітей, інфікованих ВІЛ перинатальним шляхом, ризик злоякісних новоувотворень також підвищений, однак вони трапляються значно рідше, ніж у дорослих [2].

Клінічні стадії І та ІІ вказують на те, що імунна система дитини постраждала ще незначною мірою. В більшості випадків ці стани дитини не потребують негайного звернення до лікаря, госпіталізації і стаціонарного лікування.

Клінічні стани, що характерні для ІІІ та IV стадій захворювання, можуть загрожувати життю і здоров’ю дитини. Тому при першій їх появі слід негайно звернутися до лікаря. 

Чи в усіх дітей, що інфікувалися ВІЛ від матерів, захворювання прогресує швидко?

Ні. Взагалі в дітей захворювання прогресує швидше, ніж у дорослих. Проте лише в третини дітей, інфікованих шляхом передачі ВІЛ від матері до дитини, захворювання розвивається швидко, тобто тяжкі ознаки з’являються протягом першого–другого років життя. В решти ВІЛ-позитивних дітей захворювання проходить повільніше. В них тяжкі прояви ВІЛ-інфекції можуть з’явитися через 6–9 років.

Чи може дитина, яка живе з ВІЛ, мати задовільний стан імунної системи без лікування?

Так, деякий час у такої дитини можуть бути нормальні показники Сй4–лімфоцитів, тобто немає ознак порушення імунної системи, навіть за відсутності специфічного лікування [4]. Але з часом прогресування захворювання призведе до порушення імунітету. Для того, щоб запобігти руйнуванню імунної системи ВІЛ-інфікованої дитини, потрібно своєчасно призначити специфічне лікування.

Чи може ВІЛ-позитивна дитина хворіти на розповсюджені гострі інфекції, як і дитина, неінфікована ВІЛ?

Так, дитина, яка живе з ВІЛ, може хворіти на розповсюджені інфекції, як і неінфікована ВІЛ дитина. Проте прогресування захворювання призводить до руйнування імунної системи, тоді ВІЛ-інфікована дитина починає хворіти частіше, ніж неінфіковані ВІЛ діти, зокрема й на розповсюджені інфекції; при цьому в неї спостерігається ускладнений перебіг звичайних захворювань.

Далі висвітлимо особливості діагностики ВІЛ-інфекції у дітей.

В яких випадках дитину слід протестувати на ВІЛ?

Встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції або його виключення завжди здійснюється за результатами лабораторних досліджень крові людини. Діагностувати ВІЛ-інфекцію тільки через виявлення клінічних проявів захворювання неможливо ні в дорослих, ні в дітей. Причини тестування дитини на ВІЛ такі:

1)є ризик (імовірність) інфікування ВІЛ;

2)є клінічні прояви (ознаки, симптоми) ВІЛ-інфекції.

Найчастіше тестування на ВІЛ пропонують дітям, народженим ВІЛ-інфікованими матерями [4].

В дітей можуть бути й інші ситуації, при яких є ризик інфікування ВІЛ:

-пошкодження шкіри голками,