Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

Крім того, стаття 2 Конвенції про права дитини наголошує, що держави-учасниці поважають і забезпечують усі права, передбачені цією Конвенцією, для кожної дитини, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин [22]. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї. Зі змісту статті 2 Конвенції випливає, що всі діти мають рівні права, зокрема незалежно від стану здоров’я. А держави повинні вживати всіх заходів для забезпечення захисту дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне й гідне життя в умовах, які сприяють упевненості в собі і полегшують активну участь у житті суспільства [22]. Держави визнають право дитини на користування найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити кожній дитині право на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я (стаття 24 Конвенції).Держави-учасниці визнають права дитини, відданої компетентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням про дитину (стаття 25 Конвенції)[22].

Таким чином, Конвенція про права дитини є тим нормативно-правовим актом, який узагальнив основні положення захисту прав дитини та розвинув головні тенденції, закладені в інших міжнародних нормативно-правових актах. А саме: в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини 1959 року, в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, у статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, у статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей.

Нормативно-правова база України Конституція України.

Конституція є основним законом України. Саме в ній зафіксовано всі права і свободи людини, зокрема й права дитини. У статті 3 Конституції зазначається: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Всі люди вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24). Під іншими ознаками слід розуміти й стан здоров’я громадянина (зокрема дитини). Далі йдеться про те, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (стаття 27). Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (стаття 28). Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).Крім того, у статті52 Конституції підкреслюється: «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним» [17]. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. Кожен має право на освіту (стаття 53).

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (далі – Закон) визначає порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД людей. Прогресивність Закону очевидна:

-по-перше, в більшості країн світу нема спеціальних законів щодо ВІЛ-інфекції.

-по-друге, Закон уперше в країні визначив основні проблеми ВІЛ-інфікованих громадян (зокрема дітей), надав їм додаткові права та визначив механізми реалізації цих прав.

У статті 2 Закону зазначено: Державна політика у сфері боротьби із захворюванням