Особливості американського варіанту англійської мови

 

 

Історія кожної мови є унікальною, оскільки вона здійснюється на своєму неповторному мовному матеріалі. Мовні зміни призводять до вдосконалення мови як засобу спілкування і пізнання. При цьому зміни мовної системи, як правило, обумовлені розвитком суспільства, його матеріальної і духовної культури.

Особливості англійської мови в Америці вже давно привертають увагу лінгвістів. І немає єдності думок про місце, займаним американською англійською по відношенню до британського англійської. Одні автори вважають мову американців варіантом або різновидом англійської мови. Інші дотримуються тієї думки, що це самостійна мова. Існує і третя точка зору, згідно з якою, так званий, American English є діалектом англійської мови у Великій Британії.

Кількість мовних явищ, що відрізняються в британському і американському вживанні, відносно невелика. Переважна більшість граматичних форм і лексичних одиниць збігається як за своїм значенням, так і з вживання. Більше помітні розбіжності в області фонетики. Однак більшість з них зводиться до відмінностей у відтінках і варіантах окремих фонем, до функціональних або артикуляційним особливостям деяких звуків.

Літературна норма, прийнята в США, являє собою дещо модифікований варіант британської норми. У цьому неважко переконатися, ознайомившись з нормативними посібниками з граматики і лексиці, що видаються в Америці. Обидва варіанти збігаються в своїх найбільш суттєвих структурних ознаках. Це знаходить особливо яскраве виявлення в галузі словотворення, синтаксису і морфології [18, с. 151].

 

 

 

Американський варіант сходить до англійської мови поселенців, які заснували в XVII в. перші англійські колонії в Вірджинії і Нової Англії. Розпізнавальні ознаки американського варіанту частково обумовлені збереженням у мові американців реліктових рис в області фонетики, граматики і лексики, а також власними іноваціями. У XIX-XX ст. ці розпізнавальні елементи стали нормативними, а англійська мова в Америці набула статусу рівноправного варіанту англійської мови.

Як відомо, в Англії наявність єдиної діалектної бази літературної мови забезпечує значно вищу ступінь уніфікації її вимовних норм. Так звана «південноанглійська» або «загальноприйнята» вимова досить поширена серед освіченого населення всієї країни і, на відміну від територіальних діалектів, не має місцевого забарвлення. Літературну вимову британської англійської детально описано в науковій та навчально-методичній літературі. Тим часом питання про стандарт американської вимови значно менше вивчений. Той факт, що в Америці немає єдиного мовний стандарту, який базується, як це є в Англії, на якому-небудь місцевому типі вимови, досить добре відомий. Істотною фонетичною відмінністю в британському варіанті англійської мови В. В. Ощепкова називає безліч інтонаційних моделей. Так, американському варіанту присутня практично одна рівна шкала і низхідний тон. Ця інтонаційна модель визначає і всю звукову структуру американського варіанту. У британському варіанті англійської мови, навпаки, багато шкал і тонів. Іноді акцент видає не вимовлення звуку, а темпоральні характеристики, такі як подовження або скорочення звуку, що і видає іноземця [19, с. 185].

Розглянемо деякі типові вимовні відмінності американського варіанту англійської мови від британського:

− В американському варіанті звук [ж] замість [a: ] вимовляється в таких словах, як ask [жsk], dance [dжns], path [pжи].

− Звуки [л] і [л: ] вимовляються ще з меншим округленням губ і чітким відтінком [a: ], слова cot і caught звучать як [ka: t].

− В американській англійській t дуже часто вимовляється як слабо артикульований звук [d], наприклад, в словах: later [leidə], Writer [raidə]. Таким чином, слова writer і rider можуть звучати абсолютно однаково.

− Звук [ju] часто становиться [u: ] в американському варіанті английскої: new [nu: ], knew [nu: ], due [du: ], duty [‘du: ti], student [stu: dnt], tune [tu: n].

− Літери t и d перед [ju] и [ju: ] можуть вимовлятися як [tЗ] и [dЗ]

− [Ju] часто стає [u: ]: new [nu: ], knew [nu: ], due [du: ], duty [ ‘du: ti], student [stu: dnt], tune [tu: n].

− Літери t і d перед [ju] і [ju: ] можуть вимовлятися як [tЗ] і [DЗ]: tune [TЗu: n].

− Важлива фонетична відмінність полягає у вимові звуку [r] навіть в тих словах, де він відсутній. Наприклад, Denmark [ ‘den ma: rk], horse [Hо: rs].

− [H] часто випадає в тих випадках, коли знаходиться в безударном складі, але вимовляється в ударних складах, наприклад: an historical novel [ǝn is'torical nзuvǝl] [14, с. 230].

В американському варіанті англійської мови існує тенденція до чіткого вимовлення окремих слогів у таких словах, як voluntarily, в той час як британці «ковтають» склади в таких словах. Американська інтонація