Особливості американського варіанту англійської мови

Одна з головних особливостей американської інтонації − її ступенчатість. Американці подовжують голосні звуки і ставлять їх на дві різні ступені замість однієї. Найбільш помітні відмінності між американською і британською інтонацією в неемфатичних твердженнях і питаннях виявляються не в кінцевому, завершальному контурі, що несе основне смислове навантаження, а в попередньому йому. При цьому відмінності носять не смисловий, а експресивно-стилістичний характер.

На рівні звукової системи англійська мова в Америці відрізняється значно більшою варіативністю літературних норм, ніж англійська в Англії. Якщо в Англії існує єдиний мовний стандарт, то в Америці йому протистоїть не один, а кілька регіональних стандартів. Фонологічна макросистема американського варіанту літературної англійської мови розпадається на мікросистеми восточноанглійского, східно-центрального, південно-східного і Середньозахідного ареалів. Найпоширеніші − північний і південний діалекти, менш поширений − західний діалект. Незважаючи на думку про поступове стирання діалектних відмінностей в сучасній американській англійській, південні діалекти набувають все більш яскраві риси, які відрізняють їх від інших американських діалектів і є їх своєрідною візитною карткою. Південні діалекти – це не тільки найвідоміші і найбільш широко обговорювані різновиди американського варіанту англійської, але і роблять величезний вплив на всю культуру Америки в силу того, що саме їх асоціюють з англійською, властивою афро-американському населенню США. Більш того, американська англійська зародилася саме на півдні, в штаті Віргінія, де влаштувалися перші колонії англомовних поселенців. Традиційно вважається, що мова південців звучить більш м'яко, доброзичливо, але в той же час менш культурно і витончено [15, с. 148].

Багато американців мають тенденцію вимовляти довгий голосний [u: ] як [i: ]. Це відбувається повсюдно, але на півдні проявляється найяскравіше. Наприклад, гласний в слові ‘who» звучить так само, як в слові «tree». Відповідно, звучання «true blue» нагадує «tree blee». Один з американських дослідників діалектів, Ерік Томас, вважає, що в регіоні, що включає штати Міссісіпі, Алабами, Джорджії, Південну Кароліну, Теннесі, Кентуккі ті захід Вірдгінії, подібний звук вимовляється в кінці, як гласний високого підйому («treey bleey» замість «tree blee»). Інша частина країни вимовляє його як «treew bleew».

Однією з найбільш яскравих відмінних рис американських діалектів є присутність або відсутність звуку «r» після голосних. Представники здебільшого півдня, як і жителі Нової Англії і Нью-Йорка, цей звук не вимовляють, на відміну від решти населення США. Наприклад, «far» вимовляються як [fa: ], harm як [ha: m], bird як [bз: d]. Також наголошується використання палаталізованих аллофонів [k] і [g] в таких словах як car, garden, а також вживання gwine замість going.

Варіативність американської англійської дуже часто порівнюють з різноманітністю клімату на континенті. Так, цікавим вважається вимова Нью-Йоркського діалекту. Мало хто знає, що він має не дуже хорошу репутацію. Говорити як житель Нью-Йорка − означає бути неписемним, неосвіченим. По розмові людини співрозмовник може впізнати його соціальне становище. В цілому, в Нью-Йорку відзначається наступна тенденція, що чим освіченіша й успішніша людина, тим вона більше докладає зусиль, щоб позбутися від свєї рідної вимови. Крім того, люди намагаються наблизити свою рідну мову до мови іншої частини населення континенту, особливо до каліфорнійського стандарту. Він вважається еталоном американського вимови на телебаченні і радіо, в різних музичних програмах та розважальних заходах [19, с. 184].

На американському варіанті англійської мови розмовляє приблизно в 4 рази більше людей, ніж на британській англійській. Частково це пояснюється лідируючим положенням США в світі. Американська вимова стає все більш популярною. Економічні зв'язки країни і міжнаціональні контакти сприяють поширенню американської англійської.

 

 

Спочатку американська та британська англійська нічим не відрізнялися, оскільки перші англійські колоністи завезли з собою до Америки ту мову, якою говорили в Англії. Надалі різноманітність вносилася також більш пізніми імігрантами з Англії в США, оскільки мова їхньої рідної країни зазнала численні зміни протягом XVIII − XX ст. З цих різноманітних варіантів англійської мови розвинулась американська англійська, котра в ряді відносин відрізняється від британської. Більш того, Лексичні відмінності американського варіанту досить великі в силу числених запозичень з іспанської та індіанських мов, чого не було в британському варіанті англійської. тІснують розбіжності і між американськими і британськими фразеологическими одиницями. Але, як правило, більшість фразеологізмів, поширених в США, по суті, є варіантами британських. Ці одиниці виявляють лише часткові розбіжності в лексичному складі.

Якщо протягом раннього періоду найбільш характерною рисою американського варіанту було його відокремлення від британського літературного зразка, то з часом становище помітно змінилося. Сучасний період характеризується значним зближенням цих мов в області лексики. Цьому сприяли зростання культурних і економічних зв'язків між Англією і США [25, с. 195].

 

 

Мова є інструментом пізнання й відображення світу, засобом того чи іншого колективу, перебуває в постійному русі, змінюється у тому, щоб бути в змозі найбільш адекватно відобразити картину світу і задовольнити