Планування інноваційної діяльності підприємств

Поняття „новація” походить від лат. novatio (оновлення, заміна) і означає нову ідею, яка у процесі розробки може бути реалізована в новий продукт, нову технологію, новий метод [7, с. 564]. До новації можна віднести раціоналізаторське рішення, яке не потребує великих економічних затрат. Вона, зазвичай, дозволяє вдосконалити технологічний процес або організацію виробничо-господарської діяльності. Новації можуть набувати форми відкриттів, патентів, товарних знаків, ноу-хау, наукових підходів чи принципів, результатів маркетингової діяльності. Іншими словами, це оформлений результат фундаментальних або прикладних досліджень, розробок чи експериментальних робіт у певній сфері діяльності з підвищення її ефективності [44, с. 45].

Поняття „інновація” походить від лат. innоvatio (in- в і nоvatio- новий), тобто це кінцевий результат інноваційної діяльності у формі нового або вдосконаленого виробу чи технології, створених у результаті використання новацій, які реалізовуються на ринку або впроваджуються у виробництво, управлінську та інші сфери [7, с. 360]. Тобто в буквальному розумінні – це введення в дію новації, тому досить часто вітчизняні дослідники термін „інновація” ототожнюють з поняттям „нововведення” [3, с. 173].

Термін інновація розглядається як нова науково-організаційна комбінація виробничих факторів, мотивованих підприємницьким духом [14].

У перекладі з англійської мови термін «innovations» означає нововведення [35]. Найвідоміші тлумачні словники «Collins Cobuild English Language dictionary» та «Oxford University Press» визначають інновацію як нову ідею чи метод, що впроваджено для виготовлення будь-чого, що ґрунтується на нових ідеях та технологіях [48].

Сучасні вітчизняні та іноземні економічні словники тлумачать інновацію як:

- впровадження нової техніки технологій, організації виробництва і збуту товарів тощо, що дає змогу отримувати переваги над конкурентами [25];

- втілення нових форм організації праці та управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а й їх сукупність, галузь [37];

- новий підхід до конструювання, виробництва та збуту товарів, унаслідок якого керівник і його підприємство здобувають переваги над конкурентами [11];

- вкладення засобів в економіку, які забезпечать зміну техніки та технології.

Аналіз усього діапазону визначень поняття „інновація” та творче використання принципів аналізу й синтезу щодо їх згрупування за ознаками, спільними для окремих трактувань, дозволило сформулювати групи за такими ознаками або акцентувати увагу на різних їх сторонах та інноваційній діяльності взагалі, а саме:

а) як окремий елемент інноваційної діяльності чи будь-яка зміна в діяльності суб’єкта господарювання. Прихильниками даного напряму є здебільшого зарубіжні науковці – П. Гадинер, Р. Ротвелл, І. Бланк, М. Кондратьєв, Р. Нельсон, С. Уітнер і Б. Твіс;

б) як кінцевий результат інноваційної діяльності окремого підприємства чи будь-якої сфери суспільства. До такого тлумачення схиляються більшість російських і вітчизняних науковців – І. Афонін, О. Гайфутдінова, А. Гречан, П. Завлін, С. Ільєнкова, С. Покропивний, Р. Фатхутдінов, С. Філіпова, а також міжнародні стандарти. Це зафіксовано у Рекомендаціях Фраскаті [33, с. 19] та Рекомендаціях Осло;

в) як зміни в технологіях, продукції та послугах, що упереджують використання необхідних для цього ресурсів і забезпечують зростання ефекту в різних сферах суспільної діяльності. Даний напрям підтримують І. Бланк, С. Валдайцев, О. Кузьмін, Ю. Морозов, М. Портер;

г) як комплексного процесу, – від виникнення ідеї до її матеріалізації в технологіях, продукції, послугах – який може спричинити різнопланові техніко-економічні, соціальні, екологічні та інші зміни в суспільному середовищі. До даного тлумачення інновацій схиляються більшість зарубіжних і вітчизняних дослідників – Д. Бессант, І. Буднікевич, П. Друкер, В. Мединський, М. Молчанов, Б. Санто, К. Фрімен, М. Хучек, Д. Черваньов, Й. Шумпетер.

На нашу думку, найбільш прийнятним буде визначення інновації як комплексного процесу – від виникнення ідеї до її матеріалізації в технологіях, продукції, послугах. У такому ракурсі для інновацій будуть характерні такі ключові властивості: орієнтація на прикладний характер отриманих результатів на етапі комерціалізації нового продукту, який полягає в запуску його у виробництво, виході на ринок і просування по етапах життєвого циклу продукту; можливість отримання та вимірювання кінцевих результатів інновацій, виражених у вигляді економічного, соціального, екологічного, науково-технічного чи іншого виду ефекту; наукова та практична новизна, яка виявляється у формі нового прогресивного результату, раніше не прийнятного для системи.

М. Дж. Епштейн, Р. Шелтон та Т. Давіла, вивчивши досвід провідних компаній світу, дійшли висновку, що в підприємницькій діяльності існують так звані «міфи», тобто неправдиві, однак загальноприйняті судження, які уповільнюють упровадження і розвиток інновацій на підприємствах. У своїй праці вони переконливо довели, що:

1. Інновація не потребує революції всередині компанії.

2. Інновація – це не алхімія з містичними перебудовами.

3. Інновація не зводиться лише до творчості та створення «креативної культури».

4. Інновація не обмежується лише процесами і інструментами системи стадій і підходів.

5. Інновація не зосереджується виключно на нових технологіях.

6. Інновація не є тим, чого кожна компанія потребує найбільшою мірою.

Для того, щоб інновація запрацювала на користь підприємства і стала невід’ємним компонентом його конкурентоспроможності, ті самі дослідники пропонують дотримуватися таких вимог [48]: