Планування інноваційної діяльності підприємств

Інший підхід до класифікації інновацій започаткував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспільних цілей, а інновації поділяються на такі види [34, с. 85]: економічні, які орієнтуються на прибуток; економічні, які не орієнтуються на прибуток (екологічні) ; спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров'я тощо.

Зазвичай велику увагу дослідники приділяють саме технологічним змінам, а якщо такі процеси проходять в обслуговуючій виробничі процеси сфері, то їх характеризують як нетехнологічні інновації. Передбачається, що будь-які нововведення мають комплексний характер і аналізувати їх необхідно як з технологічного, так і нетехнологічного поглядів, виходячи з можливих наслідків для довкілля. Це особливо актуально для української економіки, у якій є приклади техногенних катастроф.

Ще одна оригінальна класифікаційна ознака, яка базується на сфері застосування інновацій, розроблена німецьким економістом А. Кляйнкнехтом. Він розрізняв такі види інновацій: інновації в галузях, які виготовляють споживчі товари; інновації в галузях, які виготовляють проміжні товари; інновації в науковій діяльності, що використовуються для виробництва; інновації, що використовуються з військовою метою.

Детальну типологію інновацій запропонував А. Пригожин:

‒за типом нововведення (матеріально-технічні, соціальні, економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні) ;

‒за механізмом здійснення (одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні) ;

‒за інноваційним потенціалом (радикальні, комбіновані, такі, що модифікуються) ;

‒за особливостями інноваційного процесу (внутрішньо- та міжорганізаційні) ;

‒за ефективністю (ефективність виробництва й управління, поліпшення умов праці) ;

‒за характером суспільної мети (економічні (зорієнтовані і незорієнтовані на прибуток), соціальні).

Сім ознак класифікації інновацій виділяє П. Завлін [6, с. 19]:

‒місце застосування (управлінські, організаційні, соціальні, промислові тощо) ;

‒етапи науково-технічного прогресу (наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні) ;

‒рівень інтенсивності (“бум”, слабкі, масові) ;

‒темпи реалізації (швидкі, уповільнені, згасаючі, наростаючі, рівномірні, стрибкоподібні) ;

‒масштаби (трансконтинентальні, транснаціональні, регіональні, великі, середні, дрібні) ;

‒результативність (висока, низька, стабільна) ;

‒ефективність (економічна, соціальна, екологічна, інтегральна).

Його класифікація найбільш об'єктивна, та, водночас, занадто узагальнена.

Чотири види інновацій із огляду на циклічний розвиток техніки виділяє Ю. Яковець [51, с. 93]:

‒базисні інновації – ті, що відображають найбільші винаходи і стають основою революційних перетворень у техніці, формують нові її напрями, створюють нові галузі. Такі інновації вимагають тривалого часу, великих витрат на освоєння, але забезпечують значний за рівнем і масштабом народногосподарський ефект, проте відбуваються вони не так часто;

‒великі інновації (на базі аналогічного рангу винаходів) – ті, що формують нові покоління техніки в рамках конкретного напрямку. Вони реалізуються у коротші терміни і з меншими витратами, ніж базисні інновації, але зрушення у технічному рівні й ефективності порівняно менші;

‒середні інновації, спрямовані на створення нових моделей і модифікацій конкретного покоління техніки, вони замінюють застарілі моделі більш ефективними або стають розширювальною сферою застосування цього покоління техніки;

‒дрібні інновації поліпшують окремі виробничі або споживчі параметри моделей техніки, які виробляються на основі використання дрібних винаходів, що сприяє ефективнішому виробництву таких моделей або ж підвищенню ефективності їх використання.

Системний поділ інновацій на дві групи підтримує І. Балабанов:

‒за їх структурною характеристикою (інновації на вході в підприємство; інновації на виході з підприємства; інновації структури підприємства як системи) ;

‒за цільовими змінами (технологічні; виробничі; економічні; торговельні; соціальні; інновації у сфері управління).

Класифікацію за ступенем змін запропонував Ф. Валента. Саме він класифікував інновації за порядком впливу змін на виробничу діяльність підприємства: інновації нульового порядку – це регенерація початкових властивостей, тобто зміни, які зберігають або відтворюють функції виробничої системи або її частини, що були втрачені у процесі функціонування або без дії. Такі зміни забезпечують просте відтворення; інновації першого порядку – це зміна кількості, пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій, при цьому взаємовідносини між елементами та їх якість залишаються незмінними. Це екстенсивна зміна розширеного відтворення; інновації другого порядку – це перегрупування складових частин системи з метою поліпшення її функціонування; інновації третього порядку – це адаптаційна зміна, тобто взаємне пристосування елементів виробничої системи. Такі зміни не впливають на якість окремих елементів, але в комплексі підвищують ефективність виробничої системи.

До цього порядку відносять раціоналізаторські пропозиції та дрібні раціоналізаторські нововведення; інновації четвертого порядку – новий варіант – це проста якісна зміна, яка перевищує межі адаптаційних змін. Відбуваються часткові функціональні зміни у межах виробничої системи або її частини. Цей ступінь інновацій найбільш розповсюджений, він не вимагає великого потенціалу знань і значних фінансових ресурсів; інновації п’ятого порядку – нове покоління – передбачають більш високі зміни функціональних властивостей виробничої системи або її частини.

Відбувається комплексна зміна усіх функцій виробів при збереженні попередньої концепції, виникає нове покоління продукції; інновації шостого порядку – новий вид – це якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи, змінюється початкова концепція, але принцип взаємодії зберігається. Цей ступінь може характеризуватися як концептуальна інновація; інновації сьомого порядку – новий рід.