Планування інноваційної діяльності підприємств

2. Необхідно ототожнювати інновацію з діловим менталітетом компанії.

3. Інновація повинна відповідати бізнес-стратегії компанії.

4. Потрібно урівноважити творчість й отримання цінності так, щоб компанія генерувала нові, успішні ідеї і в той же час отримувала прибуток від своїх вкладень.

5. Необхідно нейтралізувати так звані «організаційні антитіла», які вбивають продуктивні ідеї тільки тому, що ті не вписуються в загальноприйняті норми.

6. Варто створювати інновації у вигляді мережі, як всередині компанії, так і за її межами, адже сама мережа, а не окремі особистості, є основним будівельним матеріалом для інновацій.

7. Необхідно корегувати системи параметрів і винагород задля того, щоб управляти інновацією і створити правильну поведінку.

У сучасних умовах макроекономічної нестабільності підприємцям необхідно зрозуміти, що криза економіки може підвищити інноваційну активність їхнього бізнесу. Погіршення стану компанії породжує потужний стимул до інновацій. Незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають в інвестиціях в інновації менше ризику, ніж в інвестиціях у стару продукцію і технологію чи боргові зобов’язання.

Сучасні компанії ведуть свою діяльність у надзвичайно складних умовах: зниження попиту на продукцію, високий рівень конкуренції, позики під високі відсоткові ставки. Це означає, що кожне підприємство, яке прагне залишатися стабільним, повинно стати новатором, але про творчу працю персоналу та стимулювання інноваційної діяльності керівники компаній не думають і намагаються врятувати власні прибутки за допомогою зменшення непрямих витрат. Зміни в управлінні на більш авторитарні варіанти стали частиною нових корпоративних бізнес-правил.

Як зазначає професор менеджменту Віджай Говінарджан, проблема полягає в людях, які звикли виконувати свої функції. Кожна організація має ключовий бізнес, який можна назвати рушієм результативності. Основне завдання ключового бізнесу – бути ефективним, повторюваним та передбачуваним [20].

Інновації – це абсолютна протилежність. Вони неповторювані та непередбачувані. У людей, які звикли працювати за правилами, виникає супротив інноваціям. Для подолання бар’єрів на шляху впровадження інновацій компанії повинні користуватися запропонованими нами принципами:

1. Для роботи з інноваціями повинна бути створена певна група креативних людей. Керівники повинні ретельно підходити до виявлення та подальшого об’єднання креативних особистостей. Саме креативність, здатність до дивергентного мислення, позитивно впливають на продукування та впровадження інноваційних ідей.

2. Мотивування групи. Використання матеріальних та нематеріальних методів мотивації дає змогу підвищити ефективність інноваційного процесу в цілому.

3. Планування роботи дасть змогу чітко визначити цілі й можливість подальшого контролю поставлених завдань.

4. Контроль за виконанням тактичних та стратегічних планів інноваційної політики, використовуючи спеціально розроблені критерії оцінки.

При розгляді інновацій як процесу виникнення та розробки, адаптації та використання нового корисного продукту, сутність інновацій проявляється у таких характеристиках: тривалість, оскільки інновація являє собою найбільш тривалий зі всіх бізнес-процесів; комплексний характер інноваційного процесу, який поєднує у собі характеристики науки (дослідів) та бізнесу (капіталу) ; невизначеність і висока ризикованість інноваційних операцій.

Систематизація наукового трактування поняття «інноваційна діяльність» наведена в табл. 1. 1.

 

 

Таким чином, ми будемо визначати інноваційну діяльність як процес забезпечся конкурентних преваг підприємству за рахунок впровадження в його фінансово-господарську та комерційну діяльності новинок.

 

 

Комплексний та нерідко суперечливий характер інновацій, багатоплановість і різноманітність визначень та галузей використання зумовлює важливість класифікації поняття інновації. Базовою класифікацією є групування інновацій Й. Шумпетера, що була основою його власної теорії економічного розвитку. Він виділяв п’ять типів інновацій: використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення (технологічні) ; виробництво продукції з новими властивостями (продуктові) ; використання нової сировини (сировинні) ; зміни в організації виробництва та його матеріально-технічне забезпечення (організаційні) ; виявлення нових ринків збуту (ринкові) [50, с. 59].

Продовжуючи теорію Й. Шумпетера, німецький учений Г. Менш виділив з усієї сукупності інновацій базисні, поліпшуючі та псевдоінновації. До перших віднесено нововведення, які забезпечують створення нових галузей промисловості, до других (радикальних) – удосконалюючи базові існуючі виробництва. У нових та модернізованих галузях базові інновації щодня розвивають серії поліпшуючих інновацій.

Нововведення, що не змінюють техніко-економічного рівня виробництва принципово (ні базові, ні поліпшуючі), названо Г. Меншем псевдоінноваціями; “Суперзіркою” підприємництва П. Друкер справедливо називає інновації на базі нових знань, які відрізняються від інших видів інновацій основними характеристиками: тривалістю, частотою невдач, можливістю прогнозування результатів. Тривалість періоду підготовки знань для того, щоб вони стали підґрунтям для реалізації інновацій, залежить від природи знань, причому деякі з них можуть і не бути результатом наукових досліджень. Ризик є невід'ємною складовою будь-якої діяльності на основі нових знань, але особливо він великий у новітніх галузях, наприклад, біо- та комп'ютерні технології.

Об'єднані інноваційні зусилля його суттєво знижують, тому що поодинці вони розсіюються. Тому П. Друкером виділено такі три умови, що забезпечують успіх впровадження інновацій [5, с. 115]: новаторство – це кропітка робота, яка потребує майстерності, наполегливості, самовідданості, таланту, освіченості та творчості, переважно в одній сфері діяльності; новатори повинні покладатися, перш за все, на себе у процесі реалізації нововведення через високий ризик; новаторство має