Покарання у виді арешту

Інідивідуальне заняття на тему:

 

 

1. Витоки становлення та розвитку покарання у виді арешту

 

Історія становлення та розвитку покарання у виді арешту є важливою для кримінального, кримінально-виконавчого права. Дослідження історії дасть можливість вивчити процес, зародження та розвитку даного покарання, проаналізувати зміст найбільш важливих законодавчих та галузевих актів, які сприяли появі покарання у виді арешту. Крім того, питання історії покарання має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Вивчення минулого може і повинно бути засобом для того, щоб зрозуміти сьогодення і передбачати майбутнє, а на основі цього осмислити розвиток покарання як цілеспрямований історичний процес.

З’явившись на відносно високому ступені суспільного розвитку, покарання у різні часи й у різних народів пройшло дуже довгий шлях, зазнаючи великих змін як у сутності, так і у формах вираження. Ці зміни залежали від сутності політичного режиму, який встановлювався пануючим класом, та інших існуючих об’єктивних закономірностей. Навіть у історичних межах існування тієї ж самої формації покарання не залишалося незмінним. Як одне з найгостріших знарядь пануючих класів, воно змінювалося в залежності від потреб цих класів для утримання влади, збереження власної держави, від методів, якими вони здійснювали власну диктатуру, одержавши владу і розвиваючись або зникаючи з історичної арени і намагаючись продовжити власне існування [3, с. 6].

Становлення та розбудова незалежної української державності спричинили докорінне реформування політичної, економічної та правової системи країни. Правова реформа викликала відповідну зміну кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України в напрямку їх гуманізації, що обумовило новий підхід до системи покарань з метою посилення їх диференціації та індивідуалізації.

Вперше за новітній період, що охоплює останні двадцять років, арешт на території сучасної України знайшов власне нормативне визнання як самостійний вид покарання в «Основах кримінального законодавства» 1991 р., де він був введений до системи покарань і передбачав утримання засуджених в умовах суворої ізоляції на строк не більший ніж три місяці.

Реформування кримінально-виконавчого законодавства України в частині регламентації порядку та умов виконання і відбування кримінальних покарань відбувалося достатньо повільно, але важливим кроком у вдосконаленні чинного кримінально-виконавчого законодавства стало прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України). Удосконалення кримінально-виконавчого законодавства в напрямку демократизації та гуманізації порядку виконання і відбування кримінальних покарань, приведення норм КВК до положень Конституції України та міжнародно-правових стандартів є важливою складовою частиною реформування Державної пенітенціарної служби України, поступового перетворення кримінально-виконавчого закону в реальний механізм каяття, виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчинення ними повторних злочинів.

Водночас встановлення в ч. 1 ст. 2 КВК України обов’язковості міжнародно-правових актів як невід’ємної складової кримінально-виконавчого законодавства України стало підставою для проведення дослідження кримінально-виконавчої характеристики порядку виконання і відбування арешту відповідно до вимог, встановлених вказаними актами.

Виходячи з цього, актуальним є дослідження проблемних питань кримінально-виконавчої характеристики виконання і відбування покарання у виді арешту.

Вирішення зазначених питань може бути досягнуте розв’язанням конкретного завдання на основі аналізу нових соціально-економічних умов та істотних нововведень, регламентованих діючим Кримінальним і Кримінально-виконавчим кодексами України.

Введення до системи покарань арешту, ставить перед наукою кримінального і кримінального виконавчого права завдання провести науковий пошук щодо розв’язання проблемних питань призначення, виконання і відбування покарання у виді арешту.

Важливо наголосити, що на рівні самостійного розділу ІІ Особливої частини КВК України, вперше сформована нова система норм, які передбачають виконання і відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, серед яких є норми, що регулюють порядок виконання і відбування покарання у виді арешту (ст. 50-55 КВК України).

Визнаючи, що арешт як вид покарання є одним із новітніх «винаходів» у системі покарань, не пов’язаних із позбавленням волі та іншими заходами кримінально -правового впливу, ми наголошуємо, що він в Україні був уведений лише у вересні 2001 року після прийняття нового Кримінального кодексу. Це і дало зазначеному покаранню статусу новели.

Його мета – не тільки кара за вчинений злочин, тимчасова ізоляція, а й запобігання злочинності та сприяння ресоціалізації правопорушника.

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним утриманням чоловіків, жінок, неповнолітніх засуджених, які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі.

На засуджених до покарання у виді арешту відповідно до кримінально-виконавчого кодексу поширюються обмеження, які встановлені для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Одними з перших учених, які запропонували введення арешту до системи кримінальних покарань, були В. М. Кудрявцев та С. Г. Келіна. Вони запропонували арешт як вид покарання, суть якого полягала в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його до спеціальної установи на весь строк призначеного покарання або на неробочий час, вихідні або святкові дні.

Важливо наголосити, що всі кримінальні покарання супроводжувалися позбавленням засудженої особи всіх станових прав – це надавало їм характеру кари.

Щодо вищих ступенів виправних покарань, то вони не були однаковими для всіх громадян, розподіляючись на два види – для осіб непривілейованих (які підлягали тілесним покаранням) і для осіб привілейованих (які не підлягали тілесним покаранням). Привілейованими закон визначав осіб, які не підлягали тілесним покаранням за правами стану; до них належали дворяни, духовенство, почесні громадяни, купці першої та другої гільдій.

Найвищим